Зміст статті

20 лютого 2018Квітка Любченко3469

Танці для Вербиці

Танцю, як й коханню, підвладний кожен вік.

Завдяки танку українці іспанської столиці зібрали грошову пожертву, яку спрямують у село Вербицю, що біля Ходорова на Львівщині.

Цій беззаперечній істині, виведеній у заголовок допису, навряд чи хтось наважиться будь-що протиставити. Зрештою, питання ще й у тому, чи таке комусь узагалі може прийти в голову. Як відомо: і кружляють у вихорі танцю, і палають почуттям, що водить сонце та світила, від юного віку й до глибокої старості. З цього приводу можна висловитися ще й так: танцювати й кохати ніколи не рано і ніколи не пізно. Ці думки знайшли своє аргументоване підтвердження в неділю, 11 лютого, на святі танцю в міському культурному центрі, що в місті Торрехон-де-Ардос поблизу Мадрида.

Якщо хтось вважає за необхідне чути мову фактів і доказів, то – прошу дуже.

Лиш тільки залунали перші слова відомої пісні з репертуару незабутньої Квітки Цісик "Місто спить" у виконанні Лілі Ткачук і Ярослава Калинця (цей дует, власне, і розпочинав фестиваль, а Ярослав, окрім того, ще донедавна був знаним на Ходорівщині весільним музикантом, або лабухом, як їх ще називають), як на сцену випурхнули чотири елегантні пари, закружлявши у фігурному вальсі.

Старшому з-поміж танцівників виповнилося 56 років, а середній їх вік склав чи не 40 літ. Проте ветеранами чи старійшинами язик якось не повертається їх назвати. Глянеш на їхню струнку поставу, філігранні рухи, усмішки й тактовність – помолодієш душею, захочеш бодай у думках поринути з ними в чарівний вальс.

А наприкінці програми несподіваною і водночас зворушливою стала українська кадриль "Дев'ятка". Особливої подяки гідні (не побоюся такого вислову) метри хореографії Мадрида й околиць Ярослава Іванюк, Вікторія Аврамчук, Ігор Чижевський, Вадим Кучер, Олександр Ситніков (у недалекому минулому львів'янин), а також досвідчені танцюристи: подружжя Берників – Надія і Юрій, дрогобичанка Надія Обаль, Євгенія Семак, Наталя Держко (уродженка Стрия), Тетяна Пілат, Юля Ярема, Лариса Бащена (в першому такому ж фестивалі у цьому танку брала участь і ходорів'янка, до того ж солістка народного ансамблю танцю "Наддністрянка", а згодом керівник танцювального гуртка народного танцю "Вишиванка" при Будинку школяра Тетяна Суварян).

Так і хочеться ще й ще вигукувати на їхню адресу: "Браво! Молодці!" Адже не просто піднялись на сцену, аби довести, що є ще порох у порохівницях, а своїм особистим прикладом надихнути представників молодших поколінь. Натомість наймолодшими учасниками фестивалю стали учні початкових класів з кількох навколишніх українських суботніх  шкіл. Тим самим чітко простежується неперервність поколінь, яким не байдуже мистецтво танцю.

Зауважу, що такий захід проводиться уже вдруге упродовж останніх півтора року. Надіюся, що ті, хто побував на першому феєричному дійстві позаторік 20 листопада, не забули, що тоді в ролі не лише його ініціаторів і організаторів, але й повновладних господарів виступив дружній колектив культурно-освітнього центру "Дивосвіт" з Алькоркона (директор якого Наталя Бондаренко народилася в Самборі, а до керованого нею закладу, як і вчащали, так і вчащають діти багатьох вихідців з Львівської області).

Пригадується, що коли численні глядачі покидали затишний концертний зал, то несподівано прозвучало запитання: "А коли ж наступного такого заходу чекати?" Як на мій погляд, це гідно підсумувало надзвичайно позитивний настрій глядацької аудиторії, якій, очевидно, прийшлося до вподоби це неординарне свято, і яким вона б не проти була посмакувати ще раз. А ось відповідь стало можливим дати кількома днями назад за присутності не меншої кількості любителів танцю, ніж першого разу. Відрадно, що не тільки наші краяни оглянули захід.

Назву теперішнього фестивалю окреслили два дуже ємкі слова, які разом сформували як основну ідею, так і завше актуальний заклик: "Танцюй! Кохай!" З першою складовою все зрозуміло, як Божий день. А ось друга? Скринька відчиняється доволі простенько: 14 лютого святкуємо День закоханих. Тому організатори, а ними стали члени української асоціації та суботньої школи "Квіти України" з міста Торрехон-де-Ардос, котрі перейняли естафету від дивосвітівців, не особливо замислюючись і вагаючись вирішили віддати зал і сцену під царювання двох головних дійових осіб: їх величностей – танцю і кохання. Власне, перший номер програми це переконливо засвідчив. Вже згадані вище пісня "Місто спить" і вальс, стали червоною ниткою, що пронизали весь концерт, задаючи йому відповідні тональність і характер.

Після цього, згідно з українським звичаєм, численних глядачів привітали хлібом і сіллю. Як же без них?! Це – обов'язкові атрибути танцю під назвою "Привітальний", який виконує ансамбль "Перлина" під керівництвом Ігоря Чижевського з культурно-освітнього центру "Дивосвіт". Не варто, як на мою думку, зосереджуватися на кожному номері. Сконцентрую увагу на тих, які зачепили, як мовиться, за живе не мене одну. Зважте: не лише танці побачили глядачі, але й почули пісні, вірші, гуморески, що безпосередньо стосувалися заданої теми. Таким чином, програму сміливо можна назвати тематичною.

Прем'єра пісні "Моя країна" прозвучала у виконанні співочого гурту "Перепілонька" з того ж таки алькорконівського "Дивосвіту". І якщо декому могло видатися, що цей номер дещо не в'яжеться з темою всього заходу, то дозвольте нагадати, що в любові до матінки-Батьківщини також освідчуються. Глибоке почуття до вітчизни підсилив танець "Квіти України", продемонстрований зразковим дитячим ансамблем "Кричевчанка" з християнської суботньої школи "Світанок", що в місті Алькала-де-Енарес. Одначе з вуст ведучих Софії Кіндратюк і Михайла Роздольського це було потрактовано ще й так, що чарівним жінкам прийнято дарувати квіти. То ж якщо інтерпретувати саме з такого боку, то танцівники піднесли присутнім у залі представницям кращої половини людства цілий букет пречудових квіток.

Ні для кого не секрет, що танцем можна виразити навіть найпотаємніше, що так старанно замасковано в закапелках душі. Кохання – не виняток у цьому ряду. Як і любов до матері. Звісно, наші найдорожчі матусі заслужили на найвеличнішу подяку від нас – дітей. Нашу любов до них відобразила вокально-хореографічна композиція "Мамині яблуні", виконана ансамблем танцю "Червона калина" зі суботньої столичної школи "Моя Україна". Цікаво, що солювали у ній художні керівники колективу Неля й Анатолій Гальчинські, котрі, як виявилося, не лише блискуче танцюють, але й співають. І якщо з цим боком таланту Нелі глядач уже знайомий, то Анатолій у цій якості виступив чи не вперше.

Не побоюся назвати жартівливий танок "Із сиром пироги", який танцюють уродженка Самбора Христина Наумова й Ігор Чижевський, і коронним номером ансамблю "Перлина", і таким, що є окрасою кожного концерту, де його показують. Може, хтось і пошмигає носом: ну, скільки, мовляв, його можна крутити? Але для справжніх цінителів хореографічного мистецтва ця композиція щоразу приносить неабияку насолоду. Як і викликає захоплення професійна довершеність і злагодженість цієї пари. Особливо ж підкупляють акторські здібності партнера: його рухи, міміка, жести, погляди тощо (дається взнаки здобута хореографічна освіта в Теребовлянському культурно-освітньому училищі на Тернопіллі). А в той момент, коли партнерша піднімає свого візаві в повітря і прокручує навколо себе, може нижня щелепа відвиснути від кайфу.

Прем'єрні виступи юного, але талановитого Сашка Конончука з піснею "Новий день над Україною" (а він ще й майстерно підтанцьовував собі), та учасників театрально-танцювальної студії "Купава" культурно-освітнього центру "Дивосвіт" з танцями "Василина", "Чунга-чанга", "Сучасні ритми", викликали у залі, якщо не справжній фурор, то підвищений ажіотаж. Прикметно, що художній керівник студії Вадим Кучер іноді з’являється на сцені поряд зі своїми вихованцями. А це надає танцям набагато колоритнішого забарвлення.

Між іншим, він ще й главою напрочуд танцювальної родини є. Судіть самі: любов до хореографії Вадим прищепив не тільки дружині Аллі Танцюрі (відчуваєте, яке оригінальне прізвище, максимально споріднене з танком), але й своїм двом донечкам. Молодша Адель і старша Ніка класно підтанцьовували таткові в грузинській "Лезгінці". А в парі з дружиною вони шикарно виконали вічно молоде експресивне танго, викликавши особисто в мене ось такі асоціації: "…Він веде її, вона рухається у його фарватері. Їхні ноги поруч, їхні руки сплетені. І ви скажете, що це не прояв кохання?.. Ніщо не може бути приємнішим, ніж танцювати в парі… Музика ніби проходить по їхньому тілу і заставляє серця битися в унісон. Це треба бачити і відчувати…"

Не передам куті меду, коли заявлю, що сімейство Кучерів-Танцюр може запросто претендувати на звання найтанцювальнішої української родини в країні фламенко. Звичайно, гучні оплески звучали на адресу як наймолодших танцівників за композиції "Гуцулята", "Весела полька", "Варенички", "Гуцулка", так і їхніх старших колег за танці "Пшениця колоситься", "Палала зірка", "Погулянка", "Буковинська полька", "Несе Галя воду", "Чардаш", "На полях сомбреро", "Гопак" (у виконанні ансамблів "Перлина", "Веселка", "Рідний край", "Черемшина", "Кричевчанка", "Червона калина").

Замилування в присутніх викликав також танок з віночками, винесений на суд глядача матусями дітей з центру "Дивосвіт" Тетяною Пілат, Юлею Яремою, Оксаною Хомик (представницею Старосамбірщини) і Світланою Яськів. Згодом цьому симпатичному квартетові випала честь виконати ще дві приємні місії. Під час благодійної акції зібрати грошові пожертви на лікування важкопораненого в боях на сході України мешканця села Вербиця Жидачівського району Івана Копка, які склали не багато-немало, а 1012 євро (ця процедура знайшла розуміння та вдячний відгомін ще під час першого свята, коли благодійні кошти відправили мешканцеві міста Ходорова Романові Тітику). Крім цього жіночки пригостили цукерками від спонсорів урочистостей (власників українських магазинів "Козак" з Алькали-де-Енарес, і "Caprichos del Mundo" з Мадрида, а також керівництва української асоціації з Торрехона) не лишень безпосередніх учасників концертної програми, але й буквально кожного глядача в залі. Ясно, що такий сюрприз виявився напрочуд бажаним у переддень свята Валентина, натякаючи, швидше за все, що кохання буває, як правило, солодким-пресолодким.

Як наголосили ведучі фестивалю, український танець народився разом із піснею, тому фактично їх можна назвати братом і сестрою. Під час недільного фестивалю вони перехрещувалися раз-по-раз. Укотре приємно здивувала іспанська україночка (а може українська іспаночка?) Беатріс Монтеро-Павон (кілька років тому брала участь у міжнародному пісенному конкурсі "Молода Галичниа" в Новояворівську, а цього річ хоче спробувати свої сили ще раз). І якщо віночок українських пісень про кохання в її суперовому виконанні вже гідно оцінено, то іспанська річ на теми фламенко нагадала всім присутнім не лише про коріння цієї талановитої юнки, але й про своєрідні прегарні тембри, притаманні для іспанської манери співу. Браво, Беа!

Піснеспів "Три музики" у виконанні Адріана Кашаного (коріння якого на Самбірщині) крім того, що зірвав шалені оплески, то ще й був присвячений танцювальній тематиці. Доречно супроводжувала благодійну акцію пісня "Мир над Україною", якого нам так бракує, проспівана гуртом "Передзвін". Цей же ансамбль разом з "Перепілонькою" запально підтанцьовував під час виконання українського попурі. Проте, чи не найбільший успіх спіткав молодого співака Віталія Дровалюка – власника розкішного баритона, який змусив зал завмирати. У багатьох навіть мурашки пробігали по спинах як від оксамитового та потужного голосу, так і від лірично-романтичної манери виконання.

Прикметно, що до пісні на слова Івана Франка "Ой, ти дівчино, з горіха зерня" його підвели ведучі, процитувавши невеличкий уривок з повісті Каменяра "Лель і полель". Думаю, що вам, шановні читачі, цікаво буде ознайомитися з ним: "Із залу у вуха присутніх ударили могутні акорди зворушливої прелюдії Тимольського до однієї з його чарівних коломийок… У залі почався рух, пари виступили вперед і утворили велике барвисте коло… І ось виривається одна пара: чоловік, легко підстрибуючи, вилітає, мов сарна на галяву з густого лісу, і дама пливе легко, повільно перехиляючи голову набік і підтримуючи руками краї сукні. Обоє випливають аж на середину кола – чоловік, підстрибуючи щоразу швидше й швидше, забігає то з цього, то з того боку. Танцюрист наближається – дама відвертає обличчя й, граціозно дрібочучи ніжками, відступає назад; він віддаляється – дама повертається до нього, лине вперед, немовби її тягне якась магнетична сила… Та ось чоловік із новою силою розпочинає атаку: взявшись у боки, підстрибує догори, відривається від землі, підіймається в повітря, летить ледь торкаючись паркету. Дама, мовби зачарована, майже стоїть на місці… Нараз партнер, повний свого тріумфу, поривається вперед, простягає руки і вже тримає свою обраницю в обіймах, грудьми припадає до її грудей і мчить з нею у вир життя крізь грім оплесків!"

А ось уже свій власний віршований доробок про танець прочитала одна зі співведучих заходу поетеса Надія Карплюк-Залєсова (наша краянка зі села Новий Витків, що на Радехівщині). Логічно буде запропонувати його вашій увазі.

Танцюй, злітай, та лиш не зупиняйся,
Допоки пристрасть у душі живе.
В минулий смуток, чуєш, не вертайся,
Де музика вогню, поклич мене.
У паморозь, прикриту снігопадом,
В цвіт черешневий вальсом упаду.
І падолисту ритмом навіженим
У танго експресивне поведу.
Танцюй у вирі джазових фантазій,
В гарячу самбу з друзями поклич.
І білим вальсом – водопад оказій,
Єднання душ у танці возвелич.

Символічно, що наприкінці дійства відбулась ще одна приємна процедура, що викликала зливу позитивних емоцій. Організатори свята зі сцени привітали з 50-річним ювілеєм художнього керівника зразкового дитячого ансамблю танцю "Кричевчанка" (єдиного в українській діаспорі колективу з таким званням) Олександра Ситнікова, який колись танцював у Львові в народному ансамблі танцю "Мрія", очолюваного заслуженим діячем мистецтв України Михайлом Кричевцем, на честь якого і назвав свій теперішній колектив. Безумовно, що не обійшлося без пісні, що прозвучала з уст доньки ювіляра Христини, невеличкого віршованого монтажу його вихованців, грамоти, врученої Головою асоціації "Українська громада Іспанії за права, честь і гідність українців" Юрієм Чопиком (мешканцем міста Лева), подарунків і квітів.

Загалом свято танцю в передмісті Мадрида підтвердило ту беззаперечну істину, що наші краяни-заробітчани готові й надалі єднатися на основі наших прадідівських традицій, леліяти наші пісню і танець. А крім цього, чим можуть, допомагати Україні у важкий для неї час. Не заростуть бо наші витоки. 

Автор: Квітка Любченко