Годівничка Ютубу

Щоб сказати у 2018-му році клішоване "Інтернет уже давно зайняв важливе місце в житті людей" треба бути або старпером, який читає лекцію для студентів про інформаційну війну, або страшенним Слоупоком. Інтернет не лише вмостився в одній з найголовніших ніш нашого життя, він і став життям. Згадаємо, як складалось віртуальне життя на пострадянському просторі, і в Україні в цілому, в рамках Ютубу.

Далека зима 2005-го року. Стівен Чені, Джавед Карім та Чад Герлі з PayPal'у запускають в Америці відеохостинг YouTube, який на даний момент є другим за відвідуваністю сайтом, як у світовому інтернеті, так і в українському просторі за даними компанії Alexa Internet. На той час величина нашої інтернет-аудиторії була зовсім мізерною: приблизно 5 мільйонів людей, що складало лише 11,5% всієї країни.

YouTube мав тільки англійську локалізацію й активно поширювався західним світом. Українці ж залишились осторонь прогресу, і так само, як і в реальному житті пішли на зустріч русскому міру. Так склалося історично, що росіяни одні з найталановитіших копірайтерів у світі й створюють свій "оригінальний" контент лише за перевіреними схемами, які встигли виправдати себе. І уже в наступному 2006-му в Росії стартує відеохостинг із нехитрою назвою "Rutube", який одразу завоював популярність на теренах СНД. Така ж ситуація склалась і з соц. мережами.  

Побачивши успіх російськомовного відеохостингу на територіях колишнього СРСР, підприємливі американці офіційно запускають YouTube в Росії. Та потрапивши в капкан американської корпорації, російський ведмідь помер не одразу. Промучившись декілька років на годівничці з рук "Газпром-медіа" він остаточно сконав у 2012-му році, коли з платформи почали тікати найпопулярніші блогери, обравши між російськими пісними щями та американським фаст-фудом з партнерською програмою та рекламою другий варіант.

У тому ж таки 2012-му році керівництво з Google офіційно заводять YouTube на український ринок. Треба зазначити, що Україна чи не найостаннішою отримала свою локалізацію. Після нас в кінці 12-го свою локалізацію отримала Туреччина, а вже аж у 2015-му Білорусь. Загалом сервіс адаптовано для 27 країн. Саме на початку 10-х і починається розквіт СНДшного відеоблогінгу. Тоді YouTube ще був справжнім місцем для творчого вираження і відео знімались не для набору переглядів чи вмонтовування в них реклами, а для власного задоволення.

На той час, як в принципі й зараз, у топах на Ютубі був розважальний контент. Новоспечені блогери в своїх потугах орієнтувалися на західних колег. Часто формати проектів просто-напросто копіювались і адаптовувались для нашого глядача. Так, наприклад, шоу Рея Вільяма Джонсона перекочувало в степи пострадянського простору в вигляді передачі +100500 від Макса з однойменним псевдонімом.

Слід зазначити, що певною іконою стилю для того покоління блогерів став Джеймс Рольфе, який більш відомий під псевдо Angry Video Game Nerd (AVGN) зі своїм каналом Cinemassacre. Своїми відосами він задавав тренди і став класикою в сфері відеоблогінгу.

Його прототипом в СНД сегменті став відомий російський блогер, король рунету та просто гарна людина Ілля Maddyson, який починав набирати свою популярність ще на Рутубі і через піар котрого в свій час пройшло багато сучасних топових блогерів.

Що ж стосується суто українського контенту, то тут ситуація не з найкращих. У період 2012-2014 років у Києві формується тусовка фріків, які знімають відео для того, щоб шокувати аудиторію своєю неординарністю та відбитими вчинками. Цей шок-контент передбачувано швидко набрав популярність. Поїдання їжі на смітниках, п'яні дебоші, повна маячня та відсутність сенсу в відео безперечно заслуговують на увагу мільйонів. Все таки "любит наш народ всякое говно" і від цього нікуди не подітись. Хтось же має генерувати подібну "творчість".

На щастя, українське не обмежується лише другосортними каналами. Так, на приклад, у селі Ганнівка Дніпропетровської області народився та виріс PewDiePie СНДівського розливу Іван Рудський. В інтернет просторі відомий, як EeOneGuy. Хлопець здобув свою популярність ще у 2014-му році й наразі є одним із найпопулярніших відеоблогерів російськомовного та україномовного сегментів YouTube.

Також серед чогось гідного уваги вартує відмітити Олексія Шевцова, що сидить під ніком itpedia. Він продовжує славні традиції ютубівських першопрохідців – оглядачів ігор.

Також без сумніву слід назвати один із головних проривів 2016-го року Optimus Gang. Саня, Ваня, Міша та Богдан – це прості хлопці з Києва, які завдяки своєму неоднозначному, абсурдному гумору та креативності піднялись із самих низів, коли вони знімали короткі вайни для ВК до справжніх зірок інтернету.

Також ми маємо свій аналог вДудя – Зе Интервьюер. Проектом займається український шоумен, колишній ведучий сніданку з 1+1 та 1-5 сезонів "Голосу" Анатолій Яцечко.

Також на хвилі популярності на українському Ютубі з'явилась своя реп-платформа RapSoxBattle. Лол, що?! Український реп? Так, український, але не україномовний. Зірок із неба вони не хапають та і якість не порівняти з тими ж російськими реп-лігами, але маємо, що маємо.

Якщо ж брати до уваги повністю український контент, а не лише прописку, то тут ситуація є насправді плачевною. Його не має. Окрім розпіареного, проплаченого та низькопробного Чоткого Паци нічим і похизуватись.

Звісно, є ряд проектів, які стараються просувати українську культуру в маси й робити це якісно.

Львівські команди OpenGamer та PlayUa випускають огляди та рецензії комп'ютерних ігр для україномовних геймерів. Завдяки допомозі хлопців з PlayUa вдалося українізувати декілька ігрових проектів, за що велика їм подяка.

Говорячи про сучасну українську культуру на YouTube гріх не згадати Ukrainian Trash Dubbing. Усі трендові та трешові відео солов'їною можна побачити і почути там.

На превеликий жаль, безперспективність та невисока популярність україномовного пов'язана з тим, що на даному етапі українська культура нікому не потрібна. Ні за кордоном, ні в себе дома. Звісно, вливаючи гроші можна розкрутити навіть Олега Винника. Але чи може така попсня називатися гордим словом "культура" чи "творчість"?