Трушний український андеграунд

Зараз важко писати про якість музики чи, взагалі, за музику в цілому, коли в світі відбувається тотальна репізація населення, а постмодернізм вибудовує ілюзії зі стьобу та прихованих сенсів там, де їх немає і не могло бути.

Реп зробив дві речі: перетягнув ковдру протесту з давно померлого та смердючого рок-бомжа на повного енергії, молодого та перспективного реперка. І це досить таки круто, якби водночас, він не нівелював цінність музики, як такої.

Коли кожен мамчин МС lil $adovyi може за 5 хвилин у Фруті Лупсі накидати прохідний мінус та засунути два пальці до рота, щоб витиснути з себе текстик, а згодом пафосно зачитати це все під автотюном на мікрофон від караоке, який все своє життя пролежав у коробці з DVD, то це вже не музика, а пародія на неї.

Звісно все можна виправдати стьобом.

– Цей чувак не має рими та сенсу в своєму тексті, а також голосу, почуття ритму, і музика його повне лайно, як ти можеш це слухати?

– Тіп, що з тобою говорити, коли ти нічого не викупаєш? Це ж стьоооооб!

Добре, можливо, не варто бути таким категоричним. Хоча реп уже давно зайшов у мейнстрім, а основними темами переважної більшості треків стали: сучки, бабло, бухло та наркота, на цій землі ще залишились люди, які можуть зачіпати серйозні теми під нереально качові біти, наприклад, Moscow Death Brigade.

А якщо Ви хочете почути справді цікаву сучасну українську музику та влаштувати якісний АСМР для своїх вух, то ласкаво просимо до болота андеграунду, вуличних тусовок та субкультурних протистоянь.

Поки націоналісти бігають за беззахистними нефорами або підрізають на темних вуличках своїх ідеологічних ворогів, то інші –  ведуть боротьбу на культурному фронті, організовують DIY-тусовки та просувають культуру в маси. Останнім масштабним івентом такого типу в Україні став Kharkiv Hardcore Fest 2018, який відбувався 6-8 квітня.

Хардкор, панк, Oi! – жанри, через які звучать серця сучасної субкультурної молоді, через які можна побачити та відчути справжню душу вулиці, усю її біль та страждання.

На жаль андеграундна тусовка Львова ще з початку десятих років міцно спить летаргічним сном. Після Анни та декількох сайд-проектів Дмитра Кумара навіть немає чого і згадати. Зализані та інфантильні хіпстери заполонили "культурну столицю" своїм непотрібом.

Наразі субкультурне життя України оминає Львів десятою дорогою та обертається навколо Києва, Одеси та Харкова.  

Львівські гурти не особливо потрібні сучасній українській сцені, і вже, взагалі, варто мовчати про європейську панк-сцену. Вони залишились ще десь у періоді ранніх 90-х та вперто не хочуть розвиватись, напевне, беруть приклад із Іри Федишин та Віталіка Козловського. Так, безперечно, можна знайти щось більш-менш непогане, типу Привокзального підвалу, але це зовсім не той рівень.

Попри, здавалося б непоганий для української культури закон про збільшення ротації україномовної музики на радіо, ми як завжди обісрались. Раніше українці потерпали від російської попси, а тепер – від вітчизняної. І направду, навіть не знаю, що гірше.

Електронна музика, яку вирізає лобзиком на уроці праці п'ятикласник з сільської школи, тексти маразматичної бабці-ворожки, які вона бубонить собі під ніс вишіптуючи бородавки і педикуватий вокал – це композиції на які ми заслуговуємо? Але хвала вищим силам, що не все так погано з українською некомерційною музикою.  

Почати потрібно, мабуть, з одних із найвідоміших хардкорників України – гурту Zrada. Zrada – це харківська хардкор-банда, яку утворили учасники інших хардкор-команд міста у 2013 році. У травні 2014 року хлопці випустили успішний реліз "Западня", який згодом вийшов на семидюймовому вінілі.

Грають "зрадники" олдскульний хардкор на соціальну тематику. Чекати чогось високого від смислового наповнення, звісно, не варто. Все жорстко та коротко. Але в симбіозі з якісною важкою музикою маємо чудовий український продукт, який вартий уваги.

Уже звична для пересічного українця Zrada, прийшлась до смаку не лише нашому слухачеві хардкорної музики, але й європейському. Харків'яни за 4 роки свого існування встигли відкатати 4 повноцінних євротури, а цього літа вже збираються в новий. Залишається лише побажати їм наснаги та творчих успіхів.

KAT – ще одні представники Харкова, які грають хардкор. Сильні, глибокі та філософські тексти в поєднанні з гарним саундом та технічно продуманими композиціями у свій час мене дуже вразили та посіли своє почесне в авторському плейлисті.

Свій перший міні-альбом Price to Pay, хлопці випустили у 2014 році. Слухаючи KAT, відразу падає у вуха кріпова атмосферність треків та своєрідний фірмовий звук, що вирізняє їх із поміж інших хардкорщиків та ненав'язливо відсилає до скрімо/емо-кору.

Death Pill – без сумніву відкриття 2018 року. Дівочий hardcore-punk колектив із Києва дуже гучно заявив про себе в хардкорній тусовці. На жаль, такий інтерес до гурту викликаний лише тим, що там грають дівчата. Справді, не часто таке зустрінеш та ще й в Україні.

На сьогоднішній день Death Pill випустили демку Miss Revolt, яка складається лише з чотирьох треків. Особливої уваги заслуговує останній – "Die for Vietnam". Поєднання чистого вокалу в першому куплеті зі скрімом у другому створює певний шарм дівочого хардкору.

Звісно не можна не згадати про ще одну легенду українського хардкору Bluesbreaker. Гурт сформувався в далекому 2010 році. Грають кияни на перетині хардкору, стонеру, альтернативи та гранжу.

За свою кар'єру Bluesbreaker'и випустили 4 ЕР'шки (Chain Gang (2011); Never Knowing Peace (2012); Arcanum (2013); Palais Ideal (2018)) та 1 повноцінний альбом S/T.

Як вокал, так і музика тут досить різноманітні. Майк (вокаліст) чітко знає, де треба співати звичним вокалом, а де треба раптово загроулити та змусити слухача відчути мурашки по тілу.

Переважна більшість треків гурту мають заворожуючу та чіпляючу гранжеву атмосферу, але водночас залишаються жорсткими та енергійними, як і належить класичним хардкорним композиціям. До Вашої уваги найновіший реліз киян на даний момент – Palais Ideal.

– Ой, усе одно в 2K18 цього ніхто не буде слухати.
– Оі! ще й як слухатимуть.

Оі! – це піджанр панк-року, який виник в Англії в кінці сімдесятих під час розпалу другої хвилі скінхед-руху. Цікава назва стилю "Оі!" походить від викрику "ой" в англійському слензі "кокні", яким привертали увагу людей.

Для вуличного панку характерна прив'язка до скінхед-культури з якої він і вийшов, оспівування дружби, честі, свободи особистості, справедливості. Також велика увага приділяється тяжкій долі робітничого класу і несправедливості держави та її репресивних органів до простої людини.

Cios – вуличні панки з Хмельницького, які сформували свій колектив в 2012 році. Співають українською, російською та навіть польською. Музика гурту завжди звучить жваво та бадьоро, але веселитись та сміятись під неї не хочеться. Cios виріс на тлі важких протестних років в Україні з їх поразками та перемогами. На цьому і базується вся творчість колективу.

Перші два альбоми Улицы в огне та Cios релізнулись у 2014 році. Альбоми торкаються актуальних тем для 2012-2014. Це десятки випадків, коли мажори збивали людей на вулицях і залишалися непокараними, російська пропаганда, війна, тотальна зневіра до влади тощо. Окрім треків на соціальні теми є у них і пісні для субкультурного кола: Слухи, Добро должно быть с кулаками, Rock against R.A.C.

У 2015 році Cios випускають альбом під назвою Криза, який став своєрідним підведенням підсумків пост-майданного періоду. Альбом просякнутий атмосферою безнадії та безвиході.

У треках Пир во время чумы, Ничего личного, Батальон та Криза хлопці намагалися передати ставлення нової влади до ситуації в країні, її корисливість та імпотентність. Коли є зброя – данина класиці, кавер на пісню The Clash Guns of Brixton. Дуже актуальна для України тема легалізації зброї. Попри похмурий сетинг Кризи в альбомі є просякнута духом авантюризму пісня В турі, яка змусить кожного роботягу хоч на хвильку задуматись над своїм життям та трішки помріяти.

І у 2017 році виходить на даний момент останній альбом Cios'у The Goog, The Bad and The Cios. Хлопці не зрадили стилю та продовжили рубати правду, як вона є. Тут вам пісні і про Нову (стару) поліцію (міліцію) –Покидьок, і про церковні "скрєпи" (Мракобесы), і про сучасних модників хіпстерків (Хипстер-чума). Але без сумніву основним хітом альбому та й одним із кращих треків гурту є Господа.

Rude Riot – київська Оі! група зі значним хардкорним впливом. Як говорять самі кияни: "Групу у 2007 році створили друзі, які хотіли донести дух вуличного бунту в серця прогресивної молоді за допомогою улюбленої oi! / streetpunk музики".

Навідміну від уже згаданих Cios, Rude Riot не можна вважати класичним street-punk'ом. Важчі гітарні рифи, акцент на барабани та темп у якому виконуються треки дуже нагадують хардкорні мотиви. Не дивлячись на те, що мастодонти жанру зібрались у 2007 році, свій перший альбом вони випустили аж у 2012 році.

Voice Of Glory, названий на честь однойменного трека, став дебютним альбомом гурту. Матеріал здебільшого розрахований на слухача, який розбирається в субкультурному двіжі. Пісні просякнуті ненавистю до політиків, держави та пронизані закликами до миру та недопустимості насилля. Трек Voice Of Glory віддає данину корінню та традиціям скінхедів, включаючи в себе ритми ска та відповідний текст, який дещо переповідає історію створення даної субкультури.

Ще на альбомі є дуже цікавий трек, який називається I Have A Dream. Переслуховуючи його зараз у мене особисто виникає дивне відчуття пророчості. Просто вчитайтесь у текст. На вулиці стояв 2012 рік.

Don't die for polititions
And never fight for them!
We have the same one story
And enemy the same!

Before destroy try to create
And you'll see who is you mate
If trouble comes, ain't come alone
Unite Ukraine and stand like stone!

Другий альбом, названий Безчестя, вийшов у 2017 році та видався на 12 дюймовому вінілі на лейблі Anachronism records. 

На ньому хлопці більше тяжіють до важкого звучання та додали україномовний контент. Зокрема пісні Кується сталь та Київ можна вважати найкращими в альбомі. А масивний бек-вокал додає пісням якоїсь величності і доповнює образи невтомних вулиних бійців за свої права та свободи. Окремої уваги заслуговує Outro, де вірш Пророцтво сімнадцятого року Симоненка поклали на легкі гітарні рифи. Також окрім музики хлопці займаються благодійним проектом Стій за дітей, який самі і заснували.

Варто впевнено сказати, що музика в Україні жива попри всі незгоди та духовне зубожіння. Бажання творити в наших людей не зникне ніколи. Музична DIY сцена – це гарна можливість для людини зробити щось самостійно, зробити щось, що не керується комерційними цінностями та порядками мейнстрімної сцени.

DIY ідеали – це те, що може пробити огидну рутину та вбити весь той маразм, який оточує людину зусібіч. Україна має прекрасні гурти, але, на жаль, навіть на найбільші концерти збирається не більше 250 людей. Наша хардкор/панк сцена попри всі нереальні умови продовжує виживати і впевнено можна сказати, що виживе, допоки існують маргінали-субкультурники.

А для всіх поціновувачів якісної музики звучить українське сайкобілі київського The Troubled.