П'ятеро львів'ян на Афоні

Враження львівських прочан після жовтневого паломництва на Святу Гору Афон.

Минулоріч в грудні на ввіреному сайті були подані мною, вкупі з Іваном Лучуком, враження львів'ян-прочан про подорож на Святу Гору Афон. Цьогоріч в жовтні змінений склад львів'ян-прочан відбув ще одне знакове паломництво на Святу Гору в цілому відмінного від минулорічного. На жаль, описати константацію фактів і світ неповторних захоплюючих вражень прочан цього разу випало мені самому, адже, мого молодшого колегу Івана Лучука спіткала важка недуга. Усі ми молимося за його одужання. Отже, інтрига володарює. Свята Гора Афон велична, звичайно, територією і славна безліччю неперевершених архітектурних творінь та унікальних реліквій мистецтва візантійської епохи, які непосильно охопити наданим прочанам відносно недовгим відвідуванням.

Задля, умовно кажучи, тавтології щодо минулорічного опису, відзначимо, що Свята Гора Афон – місце аскетичного служіння Богові. Це древня "пустеля" чернецтва, що славна своїми монастирями-фортецями, окремими скитами і багата своєю історією. Цю чернечу твердиню не торкнулася рука турецьких завойовників. Відомо, що понад чотири століття тому на Афоні побував наш земляк – Іван Вишенський (1545 – 1620) – мислитель-полеміст і мандрівник, родом із Судової Вишні. Бажання відчути подих Святої Гори об'єднало львів'ян, які відклали мирські справи і вирушили в подорож. Їх п'ятеро: Ярослав Козак, бувалий і відомий з минулорічної подорожі Ігор Турчин, Назарій Турчин, Володимир Іванчишин, Ярослав Баран.

Цій подорожі передувала довга і ретельна підготовка. Ця кропітка місія випала на долю Ярослава Козака, як найбільш досвідченого  в потрібній справі. Очевидно, цьому знанню сприяло те, що деякий час він був представником України в певній міжнародній оргнанізації в одній із Балканських країн і, що не маловажливо, раніше вже відвідував Святу Гору Афон. В своїх нотатках п. Ярослав відзначає, що при підготовці до подорожі потрібно було  насамперед замовити спеціальний дозвіл на відвідування Святої Гори – Діамонітіріон, свого роду візу чернечої республіки, спланувати маршрут по Святій Горі та відповідно отримати підтвердження від обраних монастирів на розміщення. Через обмежену кількість дозволів ще потрібно завчасно замовляти місця на паром, який доставляє паломників на Святу Гору.

Спланований маршрут до Афону прочани  проїхали на власній автівці – з незмінним водієм в обидві сторони Ігорем Турчином – відстанню понад 4000 км.  Зі Львова прочани проїхали через Угорщину, Румунію, Сербію, Македонію, Грецію з відвідувнням в цих країнах святих місць, що зустрічались на їх шляху. І. Турчин відзначив відвідування паломницького центру св. Марії Повч в Угорщині. В свою чергу, Я. Козак зауважує, що це один з найвідоміших паломницьких центрів Угорщини і там наші прочани поклонились чудотворній іконі Божої Матері Повчанської, яка вважаєтться покровителькою греко-католиків Закарпатського краю. Проїзджаючи через Сербію, паломники відвідали релігійний і історичний комплекс Опленац, де є церква, що є усипальницею королівської династії Карагеоргієвичів. Як знавець минувшини Сербії, Козак вивідав, що в склепі є 39 гробниць шести поколінь царської сім'ї.

В Сербії прочани відвідали монастир Студеніца, що заснований в ХІІ ст. і характерний тим, що в ньому є фрески візантійського стилю, що датуються ХІІІ і ХІV століттями. Проїзджаючи через Салоніки, прочани відвідали базиліку великомученика Димитрія і поклонилися мироточивим мощам святого Димитрія.

В кінці маршруту львіські прочани опинились в грецькому Уранополісі. Звідтіля вони вирушили в чотириденне паломництво на Святу Гору Афон, територія якої простягається на 47 км при ширині 5-10 км.

Ігор Турчин в своїх спогадах зазначає, що з Уранополіса до Святої Гори вони проїхали морем на паромі і таким чином прибули до монастиря св. Павла, якраз на свято Покрови. Назарію Турчину запамяталась в цей день святкова Літургія, церковні співи монахів, святкова спільна для всіх трапеза та частування в монаших палатах в святковій атмосфері. Їжа скромна – це харчі, вирощені монахами, такі як: бобові, капуста, хліб сірий та чорний. Питво – червоне вино, джерельна вода. Відвідування монастирів прочани здійснювали виснажливими пішими переходами.

Паломник Володимир Іващишин ремствує про важкі кількакілометрові переходи з наплечниками, проте втішається, що при прибутті до монастирів їх повсюдно очікував щирий прийом з поданням смачної джерельної води та лукуму і що усім надається місце на нічліг. Переночувавши в монастирі св. Павла, прочани гірськими стежками прибули до монастиря Діонісія. Тут вони з черговим монахом в церкві помолились, схилили голову перед місцевими мощами. Трохи перепочивши, прочани рушили далі крутими горами і стежками. Після виснажливого переходу, прибули до монастиря Григорія, де їх поселили в келіях і запросили на вечірню Службу Божу. По її закінченні, з монахами,  відвідали трапезу. Традиційно під час трапези один з монахів без зупину промовляє молитву.

Переночувавши і відбувши вранішню Службу Божу, прочани звивистими гірськими переходами прибули до монастиря Симонопетра, де черговий монах люб'язно прийняв їх, подавши джерельну воду та лукум. Ігор Турчин зауважує, що монах, дізнавшись, що вони з України і що пішки відвідують монастирі, спеціально відчинив паломникам церкву, яка була зачинена, бо в ній відбувалась реставрація і дозволив схилити голову перед мощами монастиря. Володимир Іващишин вивідав щодо паломників, що за кількістю найбільше греків. Зрозуміло, що є паломники з європейських країн, з США. Також багато російських груп на чолі з "батюшками".

Ярослав Козак відзначив, що дуже симптоматично, що їхнє паломництво відбувалося в період святкування Покрови Пресвятої Богородиці і в дні, коли Вселенський Патріарх приступив до надання автокефалії Церкві України. Ця знаменна подія при спілкуванні з афонськими монахами викликала з ними відповідні диспути. В одному з монастирів один з монахів, довідавшись, що наші паломники з України, пробував вказати, що Українська Церква не канонічна і тому її вірні не можуть брати участь в євхаристичних таїнствах. Цьому монаху пояснили, що почався процес визнання Української Помісної Церкви і на період паломництва, в жовтні, Вселенський Патріарх схилявся до надання томоса Українській Церкві. Монах підтвердив, що грецькі монахи поважають Вселенського Патріарха і будуть визнавати його рішення.

Наступна третя ночівля була у монастирі Пантократор, що на протилежному боці півострова. Сам монастир, монастирська територія, вражає своєю райською красою, витонченою архітектурою, яка напрочуд виділяється унікальністю проекту забудови.

Ярослав Козак, який не вперше відвідує Афон, зауважує, що ця святиня поступово втрачає свою, як він висловився, первозданність. Цивілізація бере своє: з'явився інтернет, мобільний зв'язок. Усюди біля монастирів йде будівництво з використанням кранів, вантажівок, будуються дороги, монахи роз'їжджають на джипах, широко пропонуються послуги перевізників. Ті та інші фактори не відповідають справжньому романтичному паломництву. Саме тому наші прочани при плануванні маршрутів між монастирями віддавали перевагу пішим переходам, що надавало можливість захоплюватись чудовими краєвидами, унікальними спорудами на скелястих берегах Егейського моря, неперевершеними архітектурними творіннями, величчю монастирських замків зі 100 метровими вежами, якими так славиться Свята Гора Афон. Львівські прочани відвідали на Святій Горі 6 монастирів. Одухотворені і щасливі, повернулись до рідного Львова.