Грув Івасюка

Найкращий кач Володимира Івасюка з нагоди 70-ї річниці його дня народження.

З піснями Івасюка завжди треба йти до найкращих. До Ротару, Відаш, Яремчука, Зінкевича, Квітки Цісик, Віктора Морозова, ВІА Водограй, Юрія Шаріфова тощо.

Івасюківський грув один з найкращих в українському соулі, але достатньо часто його кач втрачається у невмілих руках. Так актуальність його саунду (наприклад, уся пишнота та соковитість філадельфійського соулу) через брак таланту перетворюється на бліду тінь івасюкового задуму. У радянські часи стилістична одноманітність в зображенні піднесення щасливих будівників соціалізму часто більше нагадувала пародію та скочувалась в етнографічний кітч (а це завжди відбувається з "Червоною рутою" в ненадійних руках).

Немає віри й нинішним інтерпретаторам творчості Івасюка. Кавери львівського прожекту "Проект Івасюк" перетворюють Івасюка на якесь мляве та сонне непорозуміння. Чудово ж помітно, що Івасюк прекрасно орієнтувався у закордонній музиці  (у "Водограї" постійно треба відмахуватися від схожості "House of the Rising Sun" The Animals), однак чомусь малочисельні дослідники його творчості вперто цього не добачають. Івасюк знав ситуацію навколишнього саунду, знав його, розумів і майстерно поєднував з місцевим контекстом. І це лише диво, що ніхто з місцевих ще не назвав його хіпстером та не підняв його на прапор своїх луків та кейсів.

Творчість Володимира Івасюка ще чекає своїх дослідників, але вже тут і зараз його найкращий грув.

Зразковий Івасюк та незрівнянна Софія Ротару. Нестримно. Рвучко. Щедро.

Виступ Софії Ротару у Чехословаччині чудово демонструє наскільки сміливішою та розкутішою (ніж вдома) може бути творчість Івасюка. Таким би мав бути Івасюк без залізної завіси – юним богом, піжонським та сексуальним. ВІА Червона рута дає хардроку, а Юрій Шаріфов на бас-гітарі качового фанку.

Пишний, багатий та безмежний соул Назарія Яремчука, який підносить у казкові світи, а версія Ротару лише доповнює його глибину.

У Радянському Союзі усе хтонічне (не гідне будівничого життєдайного соціалізму) могло пробиватись хіба що завдяки фолку (та ж екранізація Вія), саме тому Софія Ротару на відео "Сизокрилий Птах" ніби приходить у веселкові Карпати, цей край завзяття і труда, з інквізиційного горору Роджера Кормана The Pit And The Pendulum.

Івасюкова відповідь усім тим, хто вважає, що СРСР не було соулу, фанку чи диско.

І знову зразковий Івасюк з іскристим та густим саундом.

Зранена сексуальність, якої начебто не було в Радянському Союзі, плаче наче востаннє.

Голос Лідії Відаш переплавляє творчість раннього Івасюка на чисте золото.

Виконання Софії Ротару лише ще раз підкреслює ту нестримную силу груву Івасюка.

Ще один приклад того, якою актуальною (аж до нині) може бути творчість Івасюка у майстерних руках Юрія Шаріфова.

Юні боги Яремчук та Зінкевич качають денсполи так, що поволі починає розхитуватися увесь Радянський Союз.

Найкраща версія "Червоної рути" у виконанні Констянтина Огнєвого. Урбаністичний, клубний саунд дає кращого мерсібіту, ніж класичний, уповільнений варіант з полонинним бекграундом.

Стильно, модно, молодіжно. Весело та хуліганисто.

Діаспорна географія свободи продукує несподівані вибрики саунду на альбомі "Ukrainian" (1975) від нью-йоркського колективу ElectroNova. "Червону руту" тут розбирають на деталі. Її популярність пародіюють прог-роковим розмахом, а увесь її заквітчаний та кітчевий потенціал вивертають назовні, щоб дати місцями, прости Господи, прото-техно (з прото-IDM вкрапленнями?) Інколи такі викрутаси нагадують французів Kikrokos з альбомом "Jungle D. J. & Dirty Kate" (але це диск 1978 року) та хіт Rose Royce "Love Don't Live Here Anymore" (але це також альбом 1978 року).