Дірявий репчик бовтається між Львовом, Калушем та Рівним, щоб насуплено косити під олдскул.
Подейкують, що з колективом Ціна Ритму особливо носяться в середовищі укррепу (сам гурт в цей час вперто богоноситься зі святими заповітами олдскулу). Але це ще один приклад безликого колективу українського репу з абстрактними текстами ні про що (і мова тут точно не про абстрактний хіп-хоп).
Нудно, банально і навіть не стьобно, зате з наївним оптимізмом щодо власних можливостей на ниві священної місії несення олдскулу в маси. Традиційно для українського репу тут саунд, тексти та інтонації живуть окремішним життям в пітьмі, а тому ніколи не перетинаються в реалі (див, наприклад, свіжий трек Вови зі Львова "Братику, розкрутись" зі самого Елея).
З EP 2011 року Довгого Пса та Дивного Джонні у них ще й досі відчувається мультиплікаційний німбик над головою, але як на адептів De La Soul у них зовсім немає потрібної несерйозності, грайливості, легкості чи пластичності. Для їхнього дубового флоу потрібно шукати якісь нецензурні відповідники (хоча й це не зовсім вдалі слова). У них зовсім відсутній азарт нахабної пацанячості.
Начитані ботани так-сяк ліплять до купи розумні слова зі стерильними, штучними інтонаціями в яких відсутнє будь-яке життя. На тому EP, окрім періодично сусідства поблизу російського репера РЖБ, був ще один трек з кумедним пафосом кобзарства супроти зловісного світу бабла (свят-свят-свят). Все це вкупі та на повному серйозі нині так щиро нагадує солов'їний утопізм реперки alyona alyona. Між ними дистанція у вісім років і як мізерно ж за цей час змінився український реп.
За попередній альбом "Точка неповернення" (2016) їм можна було хіба що виписати медаль за особливу шану до олдскулу в нелюдських умовах тотального трепу. Будь-який трек альбому хотілося вирубати вже на п'ятій секунді через пафос та вінегретний перебор зі пенсіонерською агресією, типу "хіп-хоп не для тих, хто хоче бути дебілом" чи "контур адекватності" (шо за нах). Але найбільше, звісно, на тому альбому вбивала "муза-грішниця", хоча, принаймні, добре, що вони ще не читали про "свій єдінствєнний і сладкій грєх". Пенсійна інтонація ностальгії за чимось прекрасним, чарівним та осяйним ідеалом олдскулу, стала провідною фішкою того приреченого альбому.
За відсутності будь-якого натяку на цілісність хоч якоїсь історії вражала лише дрібність, містечковість, масштабів цих реперів, які так рекламно постійно замахувалися на щось більше за Сонце. Жодної гри слів, проблеми з іронією, карикатурні діси, пародійні тіні вселенських секс-символів забутого хутора тощо. Лише в "Любив" за сінефільними цитатами можна натрапити на щось більш-менш вдале, хоча з інтонаціями та фразами а-ля "реп мав душу" там відразу велкоме на геріатричний курорт. У них періодично зринають натяки на ТНМК та Положинського і хтось колись обов'язково в майбутньому має написати дисер на тему: "Згубний вплив Положинського (Тартака) на те, що називають в Україні репом".
На диску "Вічний двигун" (2019) лише ще раз можна зрозуміти, що нині будь-який вася з водокачки може навчитися клепати адекватні біти та семпли ("Синій екран"). Все інше вже звично вже нагадує сутінки розуму. Маразматичний "Запуск" ні на йоту не зменшує надалі градус старперного бубніння під ніс. Гурт Ціна Ритму мільйон разів згадує слово "реп", але жодного цікавого репу на "Вічному двигуні" немає зовсім.
Їхні несусвітні понти бавляться з кишеньковими ілюзіями, згадують про Борхеса та Лернейську гідру, щоб падати на псевдо-філософські проповіді про стакан з характерною недалекістю мислення. Вони ніби якісь будителі хиренної волі з тим "запалені в душах вогні" (wtf), наче чемнюльки з 19 століття (а не з 2019 року) зі своїм інфантильним протестантизмом а-ля "не просиджую штанці в шанцях в ушанці" чи "ми хворі на всі типи блядства" (типу, Оксімірона обслухались?)
У них забагато слів про чесність на такому фейкому альбомі про чесноти олдскулу, де навіть наче намагаються бикувати до нового репу ("Непідвладний"). Цей трек, до речі, єдина жвава пляма цього старомодного альбому, який немає нічого спільного з ідеалами олдскулу. Тут так детально повідають про географічну любов до українських міст, хоча краще б вони читали про те, як пороли тьолок в кожному з цих міст і які між ними (чіками) ментальні відмінності (як якось The-Dream "а у древньому Львові пані всі гонорові").
У саунді в них вже є місце для передчуття кінця, але в текстах Ціна Ритму ще так намагається зі всіх сил відкараскатися від приватного апокаліпсиса, що це навіть мимоволі й смішно. Краще вони вже нарешті обкурилися і їх би попустило зі шляхетної місії почесних трувовиків українського репу. Цей допотопний хіп-хоп нікуди не качає український реп, хоча про це й пише школота зі сайту Слух. Слух ще навіть так жваво проповідує свою особливу роль у зміні підходів до музичної журналістики, а це також ще та хохма.