Зміст статті

3 червня 2019Іван Волапюк

Три горішки для попелюшок Возняка

Скандали, інтриги та розслідування у львівських музеях.

Перша посмертна виставка творів художника Мирослава Ягоди у Львівській національній галереї мистецтв імені Бориса Возницького передчасно закінчилася зі скандалом.

Прикро, що скандал вибухнув саме на виставці, яка сприймалась громадськістю Львова як данина відомому в місті представнику мистецтва українського андеграунду кінця 20-початку 21 століть і просто гарній людині, доброму другу, сину і брату симпатичних інтелігентних жінок. Бо такий скандал рано чи пізно мав би статися якщо не в галереї, то в іншому музеї Львова. На це є багато причин. Але спробуємо сформулювати системну проблему. Сьогодні музеї у Львові не виконують своїх основні функцій, а зосереджені на реалізації геть інших завдань.

Основні функції музею – документування культурних пам'яток, а також освітня та виховна функції. Музеї повинні зберігати, досліджувати культурі пам'ятки і передавати знання про них іншим людям та поколінням, тим самим виховувати повагу до культурних та історичних традицій. Разом з тим в сучасному світі в музеїв з'явилась купа додаткових функцій, як от: організація дозвілля, комунікативна, соціально-культурна, професійної музейної діяльності тощо. Більшість з них вписуються в явище культурної індустрії, тобто  не створення, а тиражування чогось і, відповідно заробляння грошей.

На жаль, державні та місцеві чиновники переважно дивляться на музеї як на різновид бізнесу, тому в їхній уяві сьогодні музеї мають зосередитися на заробітках, а також виконувати установки влади щодо виховання та формування світогляду громадян. Відповідно до тих установок вони й виписують критерії оцінки діяльності музеїв. Втім, навіть якщо погодитись з підходом до музеїв як центрів культурної індустрії,  то, як свідчить приклад львівських музеїв, з тим також не все добре. Вал виставок, нехай навіть резонансних за назвою (і темою) з унікальними експонатами, але з низькою якістю підготовки, оформлення і супроводу, приводять до того, що відвідувачі швидко їх залишають. Вони збагачуються хіба що лише фактом самого відвідування, але і знання, і атмосфера пролітають десь повз них.

Наприклад, виставка масонської символіки у Львівському історичному музеї. На прес-конференції, яка відбулась з нагоди її відкриття, поважна сива пані, яка все життя пропрацювала в історичному музеї, спробувала задати організаторам питання щодо країн походження предметів колекцій, які представлені на виставці та їхього зв'язку з українською історією. І не отримала жодної відповіді. Більше того, ведучий швидко перевів ситуацію в інше русло та передав слово іншим присутнім. Згодом ця пані самотньо блукала виставкою і дивувалася тому, як можна виставляти на публіку предмети без жодного опису та пояснення. Але і тут її ніхто не зауважив. Бо ніхто не хотів визнати, що виставка не виконувала притаманні для музею основні функції. Її відкрили, щоб, з одного боку, втішити самолюбство власників колекцій, а з іншого – дати можливість його керівництву покращити результати фінансової діяльності свого комунального підприємства. Про відвідувачів тут насправді ніхто не думав. 

Виставка художніх творів Мирослава Ягоди від початку викликала багато запитань до організаторів. Не будемо обговорювати її оформлення, яке, попри заяви організаторів, є далеко не бездоганним і зовсім не концептуальним. Насправді більш важливішим недоліком є те, що фахівці музею не виконали своєї основної роботи: не описали, не дослідили та не задокументували твори Мирослава Ягоди. Спочатку про це всі лише підозрювали. Підтвердження ж цьому можна відшукати в запитаннях на які попросила дати відповідь сестра художника Марія Дика.

Відвідувач, який потрапив на виставку, і який хоче зрозуміти хто ж такий Мирослав Ягода як митець, примусово має переглянути документальний фільм або дістати випуск журналу Ї, який присвячений художнику. Однак ці додаткові зусилля не допоможуть йому зрозуміти, наприклад, те як творчість Ягоди вписується у контекст розвитку світового мистецтва. Емоційних запевнень його друзів та родичів про те, що Ягода був геніальним, що його твори унікальні, і відповідно, коштують грубі гроші, недостатньо. Хоч, з іншого боку, сучасне мистецтво – це така штука на якій не всі особливо розуміються.

Цей вакуум інформації та різноманітності думок можна спробувавти заповнити самому. І, якщо чесно, годі шукати в інтернеті якоїсь рецензії на творчість Ягоди не львівських авторитетних експертів в галузі сучасного живопису або ж згадку прізвища художника в каталогах відомих музеїв чи зарубіжних виданнях. З іншого боку, можна знайти репліки про те, що картини Ягоди спочатку дивують браком професійної техніки, яку таки перекриває його справжній, непідробний експресіонізм. Гадаю, що усіх би зацікавив професійний аналіз та з'ясування впливів на творчость Ягоди робіт представників відомої лондонської школи (у роботах Ягоди помітні впливи Френсіса Бекона) чи не менш відомого німецького угрупування Neue Wilde. Такі аналізи говорять про те, що творчість Ягоди і всього львівського андеграунду розвивалась в руслі світових тенденцій, а не була уособленим, унікальним явищем, як це презентують на  виставці. Чому так сталося – питання до її організаторів. Не хочеться думати, що це наслідок їхньої некомпетентності.

Одночасно з виставкою творів Мирослава Ягоди в галереї відбувалась виставка творів Яна Мальчевського. Вона, на жаль, незаслужено залишилась поза увагою громадськості. І в цьому також можна побачити недолік в роботі фахівців галереї. Попри всю повагу до Мирослава Ягоди, поки що його місце і впливи на мистецькому олімпі Львова важко порівняти з роллю та впливами Мальчевського.

Автор: Іван Волапюк
Коментарі читачів:
Додаткова інформація: