олександр ковальчук,  14 червня 2019

Аліна Паш "Пинтя: Місто" (2019)

Аліна Паш "Пинтя: Місто" (2019)

Друга половинка (дещо темніша) дебютного альбому закарпатки Аліни Паш.

На першій половинці свого дебютного альбому, а саме на "Пинтя:Гори" (2019), хайпова закарпатка Аліна Паш була ніким та нічим, лише розбитим дзеркальцем навколишніх трендів-брендів. Відтоді її псевдо-хуліганка змінила саламандру на скорпіончика, розвернулась парсункою збоку на бік, але так і не позбавилась дитячої хвороби лівизни. На "Пинтя: Місто" вона знову кудись постійно збочує (але чомусь без перверзій), хоче знову вхопитися за все підряд, а це вже традиційно руйнує відчуття хоч якоїсь цілісності на її альбомах. Може у неї просто якісь проблеми з концентрацією уваги?

Її новий скорпіончик нічим особливо не жалить, а для нахабної жиганки у неї ще обмаль фантазії для таких даркових альбомів, яким намагається бути "Пинтя: Місто". За ламанням комедії, де їй сняться лаври Meghan Trainor, вона кудись заховує секс та пристрасть. Вона стібеться з бідних тьолочок (не особливо гостро чи жорстко) і вкотре схоже на цих телячих ніжностях, що це лише дитячий щит від жорстоко світу, підліткова бравада, яка приховує за модними луками вразливе серця провінціалки-мауглі.

Вона ще шукає себе в тому маскараді різноманітних іпостасей. Намацує в собі живу феміністку і одну з тих феміністичних теорій, де істерія – це лише пародіювання чоловічих бажань. На все інше вона лише поки натякає цим ескізиком. Це добре, наприклад, помітно на треці "Radila" (про важку жіночу долю та кілометри болю під індійські ритми), який чітко вказує на ще нерозкритий потенціал Паш, який за нинішніх умов іде десь котикові під хвіст. На "Egogra", до прикладу, франко-російсько-український мікс про народну щебетушку ще дає цікавий досвід виправданого юзання комедійної етнографічності (з фітом пацанчика з лейбла співачки Тємнікової, та, що екс-Сєрєбро), а вже дубове засовування пісні "Ой на горі два дубки" у дискотечний варіант "Oinagori" просто втомлює безглуздям своїх карикатурних інтонацій.

Можна, звичайно, зрозуміти її потяги до парафій артистки пародійного жанру з мемчиками у волоссі. Там їй поки що зручніше. Там вона краще читає з флоу російською, ніж українською ("Tratish", "Dela"). Бавиться сітаром у фатальну кобітку. Але оскільки це більше схоже на задирикувате мічення території малолітнім персонажем, то краще вже слухати нові-старі записи Jai Paul.

Все інше вже традиційно надто передбачуване. Трепчик з фішками від фрешменів ("Truth"). Фаталістичність "Dykhaly" прорікає подальшу згадку про кров та більше схожа на Бумбокс в капронках з нотками жаданівщини у вагоні. Футуристична кислотність тут і в "Ocean" передає вітання Вані Дорну та нагадує стогонами творчість Lapalux. Щось на лепту несподіване на "Пинтя: Місто" (2019) можна почути на "Good Evening" з хриплим голосочком хворої хуліганки та адекватними рядками "на межі між щастям і бухлом", але хіба саундом це все травмоване та фрагментоване не косить під альбом "Brut" (2016) від Fatima Al Qadiri (щоб всує ще, звісно, не згадувати про Arca)?

Тепер ви можете стежити за новинами Варіантів на Telegram-каналі.

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.