Аліна Паш "Пинтя:Гори" (2019)

Потенціал перехваленої закарпатської співачки Аліни Паш поки що ховається в її печерках та тріщинках і лише, типу, загадково (саламандрою) блимає то тут, то там мілісекундами. І тому поки що навіть зарано в цей період її становлення писати про подражаніє M.I.A. чи MØ тощо. А після псевдо-феміністичного трешу в кліпі alyona alyona "Падло" навіть не хочеться згадувати всує про дитячий садочок її творчості.

Вона, наче немудре телятко безладно сахається туди-сюди і просто не знає до якої матки їй краще присмоктатися. Очі розбігаються, вуха пухнуть, душа страждає. Занадто багато галасу без чогось чіткого, потрібного та довготривалого в тій постмодерній збиранці всього таргетного. Послухати і забути, хоча, звісно, для реклами йогуртів "Галичина" цей набір звуків саме якраз. І ще "Til'ky Vverh" можна сміливо припасувати до локальної версії реклами для дівчаток від Puma чи Nike.

Її народні герої чомусь продовжують вилазити з жупанів ТНМК ("Tamagotchi"), хоча б мали вже трохи виходити з "Шинелі" Гоголя. Десь ледь-ледь вона підходить до цієї території на треці "Pintea" (найкращому на альбомі), але до атмосфери дитячого фільму Іванко і цар Поганин (1984) так і не дотягує. Її етномотивчики переважно зайві, непродумані та дешеві. Кон'юнктурний етно-вектор чомусь відмовляється лягати на футуристичність космічних пейзажів ("Oigaigai") і не привносить у творчість Паш ні шизи, ані сюру.

Якийсь недо-стьоб, фальшиві акценти, незрозумілий, але закономірний перехід на російську мову міг би свідчити про потяг співачки до пародіювання навколишніх процесів, бо вона аж занадто періодично на альбомі "Пинтя:Гори" постійно нагадує когось.

Гурт [O] на треці "Techiya", де рнб псують вінегретною структурою та натякають на Умберто Еко в баналі "сонце в твоїх очах". "Til'ky Vverh" пасеться на соковитих плантаціях Tik Tu, "Bosorkanya" навіщось так нудно залазить в обійстя Dakh Daughters, що Паш відразу хочеться поставити старий трек N.O.H.A. "Base From Above". "Bitanga" ще від початків нічим особливим не вражала, але нині на її кінцівках чути хітом Блєстящіх з 90-х "Там, только там". Щось доросле (хоча й стилізоване) Аліна Паш могла вродити на фінішному треці "Seredyna", де соулу так бракує Баррі Вайта (і його колективу The Love Unlimited Orchestra), а стьоб (про 666) нарешті адекватного рівня, але все вкотре псує рагулізм етнографічного репчику. Це ще можна зрозуміти як пародію на Джамалину любов до Джессі Вейр, але нафіга стібати сам соул? Чи то вона так стібе телячі ніжності?

Псевдо-хуліганка Аліни Паш розлітається на фрагменти, не тримається жодної купи. Хто вона? Що вона? Чого вона хоче? Вкотре рагульським трешем обігнати Childish Gambino на треці "Се Україна, Йо!"? Серйозно?

Наразі Аліна Паш лише розбите дзеркальце навколишніх хайпів. Тобто, ніхто. Хіба що вона претендує на лаври Вілланель і тоді, звичайно, щасливої дороги, товариші.