Джамала "Крила" (2018)

Джамала "Крила" (2018)

олександр ковальчук,  12 жовтня 2018

Рожевенька барбі Джамаладінова продовжує господарювати у своєму іграшковому будиночку з реклами носовичків.

Після попереднього альбому "Подих" (2015), де вона копіювала британську співачку Джессі Вейр, у житті Джамали була політична перемога на відстійному Євробаченні. Саме після цієї утіхи й було стільки лижичкового ґвалту про те, що українська музика ось-ось і нарешті порве усю Європу, Америку та Азію. Минуло декілька літ, але ніхто нікого чомусь не порвав.

Минулого року, якраз напередодні виходу нового альбому Джессі Вейр "Glasshouse", Джамала залила декілька нових треків на Ютуб і чомусь ще вирішила присоромити українську сцену менторським голосом. Що, мовляв, ледве не всі українські музиканти, немов бякі-букі, шаряться музичними бібліотеками без особливої фантазії і тому у всіх них такий інкубаторний саунд. А ось вона, примадонна, так не хоче і тому завжди шукає щось оригінальне, нестандартне. Однак варто було лише подивитися на кліпи з нового альбому Джессі Вейр, як можна було просто зрозуміти, що Джамала лише косить у своїх відео під естетику кліпів (та саунд) британської співачки.

Тому на новому альбомі "Крила" перед слухачем бовваніє привидом вже звична картинка. У стерильної Джамали, старанної послідовниці, мало пристрасті (і це в соулі та еренбі), грайливості, іронії і ризику, але забагато комфорту. В її запізнілих хапаннях за тенденції вже традиційно все таке середньостатистичне та однакове. Як на соул-співачку Джамала якась чи то закрита, чи то скута, чи то таке кримськотатарське виховання цнотливе дається взнаки. І досі незрозуміло хто така Джамала, що вона насправді може і яка вона насправді справжня? Оскільки поки що це лише місцеві копії когось та чогось. Відблискам її внутрішнього світу за лірикою в дусі 60-х років минулого століття невимовно далеко, наприклад, до оголеності треку "Waste" колективу Rhye на цьогорічному альбомі "Blood".

На "Подиху", попри всі впливи Джессі Вейр, принаймні були хоч якісь ризиковані хвилини у відкритому космосі у справді сильному треці "Иные". На "Крилах" подібного лише то там, то сям, бігла через місточок-вхопила кленовий листочок. Ніхто ж навіть не каже співати їй про секс, пуссі, квір, сучок чи читати реп, що та Бейонсе на спільному з Jay-Z альбомі "Everything Is Love" (2018) проекту the Carters. Але і в щасті, і в горі Джамала завжди однакова, миленька та стерильненька іграшкова співачка з реклами носовичків (треки Джессі Вейр, принаймні, юзають для реклами кондомів). От вся різниця між їхнім, the Carters, "LoveHappy" та Джамалиним "Happiness". У соулі Джамали немає крові (життя та душі), і тільки не треба тут згадувати побіжно незабутню Мінні Ріпертон.

І тому вже вкотре тут виникає запитання. Навіщо слухати пластмасову Джамалу якщо є: Banks, Jhene Aiko, SZA, FKA twigs, Dawn Richard, Tinashe тощо? Минулорічна Kelela з альбомом "Take Me Apart". Janelle Monáe з диском "Dirty Computer" (2018) чи Kadhja Bonet з альбомом "Childqueen" (2018). Нова Тоні Брекстон з альбомом "Sex & Cigarettes" (2018) та стопудовим хітом "Long As I live" (хоча й "Coping" схаває всі джамалині крила), а якого сексапілу вона давала ще в 2014 на альбомі "Love, Marriage & Divorce" разом з Babyface. А дебютний альбом Jorja Smith "Lost & Found" (2018), де перед очима ніби реінкарнація самої Емі. А Teyana Taylor з альбомом "K.T.S.E." (2018), де "Gonna Love Me" дає такі тріщинки, до яких Джамала навіть боїться підходити. А Kali Uchis з альбомом "Isolation" (2018) та хітом "Dead To Me". На альбомі Jessie Ware "Glasshouse" (2017) є 5-6 реальних хітів, а на крилах Джамали навіть особливо й згадати майже немає чого, окрім деяких моментів більш-менш вдалих треків.

Дивно, звісно, але "Крила" звучать ніби це альбом Онуки, бо саме такою б мала бути онуччина "Mozaїка" (2018). На тлі того, що вона, власне, записала, це був би безумовний успіх. Чи це так випадково сталося чи в тому мають бути якісь потаємні знаки, біс його знає. Можна лише сказати, що обох співачок зраджує потяг до дешевого активізму. Гостросоціальна лірика "Натовп" у Джамали закономірно дубова у своєму ліліпутному дриганні ніжками перед чимось тоталітарним. Цю завуальовану псевдо-поетичним евфемізмами кумедію можна порівняти з відомим паразитуванням Вакарчука на кліпах Вудкіда і ніколи не показувати джамалиному кумиру, виконавцю Childish Gambino. Після його відео "This Is America" її дисидентські забавки лише курам на сміх.

А так на альбомних "Крилах" постійно щось, переважно одноманітно, булькає та клацає, як ще нещодавно булькало і клацало у кожного другого, чи, принаймні, у Сансея в 2013 році. Джессі Вейр, звісно, форева. Англомовні треки потребують кращої вимови. Стартовий трек треба дотискати до максимуму, бо інакше це лише саундтрек до не особливо вдалого фільму про АТО. І щось треба робити з його текстом, бо ті "обійми зневіри", "важко втрачати", "люди байдужі і злі" більше нагадують вже глум, особливо після стенань Вакарчука. Там ще Джамала усіх переконує, що вона вже давно вміє кохати, але це більше схоже на самонавіювання, оскільки, як вже писалося вище, її соул (чи нове еренбі) зовсім без крові.

У цих "Крилах" хіба що все більш-менш добре з інтонаціями (і подекуди в "Сумую"). А ще у "Кохання" (щось найближче подібне до хіта на цьому альбомі) і більш-менш на "Хвилі", яка стає чудовим прикладом того, як переважно російськомовні достатньо неоковирно поводяться з українською мовою і так народжуються поблизу мови тіла (тобто, сексу для тих, хто у танку) казенні покручі, типу, "море кепкувало над нами" і вже похідне (цнотливеньке) "ми любов творили". Любов і секс, звісно, найсмішніше до чого додумалося людство, але ж не треба, хоча б інколи, перетворювати на пародію відповідальну мить неминучої втіхи. Джамала хоч слухає, що вона співає і як це інколи звучить для питомого вкраїнського вуха? Бо час від часу таки треба виходити у різноманітне сьогодення з комфортного світка найкращої вкраїнської співачки тудея.

Тепер ви можете стежити за новинами Варіантів на Telegram-каналі.

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.