олександр ковальчук,  2 квітня 2019

[O] "Суперінтроверт" (2019)

[O] "Суперінтроверт" (2019)

Хітовий альбом гурту [O] традиційно для розумної музики в Україні відразу стремить до маргінесів.

Гурт [O] розпочинав з двох EP: "Самий сок" (2017) та "Роби любов" (2018), які попри характерні дорнівські впливи, відразу відправляли на пенсію Джамалу чи Онуку. З двох міні-дисків можна було виокремити два треки ("Добре" та "Я хочу"), але й цього було досить, щоб вже не чекати чогось україномовного персонально від Дорна (на його лейблу Masterskaya й підписані ці суперінтроверти). Вже тоді на нивці потягу до рнб, фанку (чи boogie) та іншого хаузу у виконанні колективу [O] було помітно, що розумна музика в Україні відразу свідомо осідає на маргінесах. [O] на тих EP мали чимало спільного, наприклад, з тернополянами Tik Tu в тій окремішності, текстах, увазі до саунду (а не лише у взоруванні на lюківські інтонації). Там цитували Скрябіна, нагадували про Сансея на альбомі "Дайвер" (2010), Mount Kimbie і спонукали навіть пригадати про J*Davey.

Україномовні інтонації тішили вухо та кепкували над українською мовою Джамали, тексти ще потребували доопрацювання, щоб не було того баналу а-ля "пірнай в моє море, ти моє небо" чи "дотик твоїх долонь, то любов". Подекуди там ще була невиразність деяких звукових рішень (бо ж подібного за межами України чимало), але вже була й надія на щось краще в подальшому, яку не міг зруйнувати навіть трешовий кліп на "Мушечки" в стилі допотопного Бобота чи онуччиної реклами МТС. І щоб не було вже так самотньо [O] начебто без традиції на цих теренах (бо в їхніх закордонних побратимів там цілі пласти під руками), то могли б вони переслухати Варіантівську рубрику "Український соул" та звернути особливу увагу на Тетяну Кочергіну.

Прес-реліз альбому "Суперінтроверт" передає привіти Френку Оушену, Соланж та Жанель Моне і це десь трохи смішно, звичайно, бо там можна було передати вітання всім дорнівським фаворитам: Thundercat, Kaytranada чи Jordan Rakei (ще ака Dan Kye). А ще про всяк випадок згадати The Internet чи Chrome Sparks (і ще багато кого).

Мерехтливість в'язкого (вповільненого) саунду на "Суперінтроверт" ще випереджає дещо прямолінійну вокалістку. Якщо вже так вітатися з Соланж чи Моне, то варто більше працювати з нюансами вокалу та трохи позбуватися романтичних моделей традиції в текстах. Вдала іронія в текстах вокалістки Чернишової потребує більшої пластичності та сміливості. Якщо наполягати на футуристичності на тлі нового альбому Соланж "When I Get Home" (2019), там, де, наприклад, "Down With the Clique", то [O] ще бракує до того ризикованості та навіть самовпевненості (а це ж ще з'явився альбом Shafiq Husayn) для того, щоб дістатися до глючності омріяних Laurel Halo чи Lapalux (хіба що в "Чую" все ніби ок). Творчість колективу [O], попри всі ламані ритми, достатньо передбачувана в тому акварельному булькотінні на цьому етапі їхнього розвитку (та розвитку українського музпроцесу, зокрема). Але навіть в такому варіанті [O] змушує преподобну співачку Джамалу (а заразом й Онуку) підняти дупу та зарухатися нарешті значно активніше (хоча б спочатку тверком). Якщо Джамала й надалі ігноруватиме цю цікаву конкуренцію, то залишиться собі десь в районі малазійської співачки Yuna (хоча до фіта умовного Ашера на її треках ще, йой, як далеко), того, що сором'язливо позначають тегом вечірня (навіть не опівнічна) музичка для зморшкуватих адюльтів (хіба що ще коситиме на віддалі суголосністю під Jamila Woods).

[O] просуває українську музику вперед та особливо тішить присутністю україномовного рнб ("Вода" та "Пливи Пливи" – найкраще на початку цього року разом з треком "Король птахів" Tik Tu). На альбомі "Суперінтроверт" втомлюють лише псевдо-фолкові елементи ("Поясни"), ніби це карикатурна творчість колективу Yuko. Навіть якщо там адекватні тексти, звуки чи привіти батькові Тарасові ("Нічого окрім краси", "Колискова",  "Пливи Пливи") або ж абсолютний хіт "Вода", але таки хочеться в тому клубистому рнб більше урбаністичних текстів сьогодення ("Суперінтроверт" як вдале продовження "Чим я не така?", "Плейбой", "Чую"). Чогось відвертішого, оголеного (потаємного), того, що не буде настільки загравати з традицією. Інтонації Крихітки на "Соні Уолкмен" не особливо ж недосяжний ідеал (чи авторитет) і тому треба іти далі, глибше та вище. Поезія мусить постійно змінюватися, особливо за такого саунду (особливо в місті).

Тепер ви можете стежити за новинами Варіантів на Telegram-каналі.

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.