олександр ковальчук,  9 квітня 201961

Dakh Daughters "Air" (2019)

Dakh Daughters "Air" (2019)

Театралізований застій колективу Dakh Daughters, якому варто провітрити всі свої позіхання або просто розбігтися.

І на своєму другому альбомі занадто переоцінений колектив Dakh Daughters продовжує тупцяти на місці. "Air" розтягує далеко не гумову територію дебютника "If" (2016) у ще більшу статичність та стерильність. Як на афішоване фрік-кабаре в них знову відсутня хоч якась фрікуватість, дивакуватість, нахабність чи ризикованість. Все таке академічне, благочинне і настільки застояне, що їм вже треба вийти на повітря провітритися зі цієї задушливої творчості, яка лише тінь, подоба справжнього, фейк. Це вкотре якийсь ерзац для задротиків-хіпстерочків, які полюбляють обсмоктувати творчість алкоголіків та наркоманів.

Звісно, добре, що в Україні є колектив такого технічного рівня, але щось приблизно живе (варте уваги) у них на альбомі "Air" з'являється лише в останні 40 секунд на треці "Японське кіно". Їхню статичність чомусь хибно пов'язують з інфернальністю, горорністю чи потойбічністю, але в Dakh Daughters нема нічого небезпечного, химерного чи тогосвітнього, де все невпинно стремить лиш вперед (а не те, що собі там деякі намріяли). Саме тому (і не тільки) Dakh Daughters настільки зайві у фільмі Гуцулка Ксеня, де штучного й так чимало. Загравання з такими темами потребує геть інакшого мислення і тому краще б Dakh Daughters просто проповідували малознану поезію Розстріляного Відродження. На цій ниві з ними б точно ніхто не міг сперечатися. Але як тільки вони намагаються метрономом виміряти щось хтонічне в Тичини ("О, панно Інно"), як відразу нещадно програють триптиху "Польовий" Мар'яна Пирожка (щось чомусь не чути навколо нього такого хайпу).

Сонна музика на "Air" достатньо швидко набридає своїми псевдо-навськими співами (з дрібнесеньким потягом до абсурду), опівнічними сценками а-ля Радіо "Культура" на "Панночка" (на Культурі, принаймні, під Мопассана дають Жака Бреля) чи випадковими треками-витребеньками ("Що ти собі думаєш?") На експлуатації поезії Майка Йогансена їх відразу варто скеровувати на трек ВІА Арніки "Колискова для Мар'янки" (1979), де вірш Йогансена міксується з вокалом Віки Врадій та канонічними впливами Led Zeppelin й Deep Purple.

Одкровенням на "Air", його ударним номером, мав би стати майже 14-хвилинний трек "Пісня про те, як вона виходить на крутую гору". Але що вони у тій наче панахидності вселенських плачів Ярославни дають такого, чого свого часу не давав канадський колектив A Silver Mt. Zion у всіх своїх подальших трансформаціях на альбомах: "He Has Left Us Alone but Shafts of Light Sometimes Grace the Corner of Our Rooms..." (2000), "Horses In The Sky" (2005) чи "13 Blues for Thirteen Moons" (2008)? Dakh Daughters грають так, ніби живуть у вакуумі. Їхнє технічне, але достатньо механічне нагнітання екзальтації так лише оголює всі проблеми колективу, усе їхнє бажане та недосяжне, і тому на якомусь етапі цей дахівський проект можна сміло закривати.

Тепер ви можете стежити за новинами Варіантів на Telegram-каналі.

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Коментарі читачів:
Додаткова інформація: