Zbaraski "Бо я так хочу" (2019)

Заумне белькотіння Zbaraski "Бо я так хочу" з певного ракурсу варто назвати ідеальним варіантом для перших паростків рнб у Львові чи Україні, зокрема. Коли на альбомі у нього починають прорізаються слова, то краще б він вже мовчав. Схоже, що в Україні взагалі поки що немає персонажа чи персонажині, які б змогли давати адекватне україномовне рнб з усіма його сплесками, схлипами, хлипами, павзами, мутаціями голосу та млосним маревом серпанків. Про хоч якусь романтику тут ще якось співають, але з сексом чи інтимом, як цього й вимагає нове рнб, тут ще поки незораний рай.

Сновидний рнб львівського саундпродюсера з репним минулим хилить більше в легкий сюр від сонячного удару десь на пляжах Маямі (з алюзіями на Твін Пікс). Його іронічна парсунка з порновусиками заслуженого шмаровоза у халатику ще більше застерігає від будь-яких натяків на щось сексуальне на альбомі а-ля Inc., Boyslashfriend, Plaza чи dvsn (або ж поляки Cywinsky ✕ Dorian). В ейфорійних оргазмах тут більше якогось потойбічного характеру, нібито ангельського, але начебто й мавкового. На "Zebra" цей навський рнб зі своєю глосолалією рухається десь у бік співачки Русі (краще якої у тій мавковій темі просто немає), а ще більше та виразніше до забутого львівського співака Ігоря Цимбровського. І це найцікавіше та найдивніше, що є на альбомі "Бо я так хочу", оскільки в саунді Zbaraski нема чогось несподіваного чи незвичайного.

Заум, власне, й можна назвати піком ейфорії чи оргазму (ідеалом рнб, соулу чи фанку), чимось вже ближчим потойбіч, ніж сюди на ці юдолі. Саме тому футуристичне булькання "Mood", де просто неможливо зрозуміти, що ж там собі бубонить акваріумний саунд рибок за склом, найкращий приклад цього ефекту на альбомі. Одночасно все це ще й особливо натякає на те, як слова нової української поп-музики приречено не встигають за саундом. Ангельський хор здивувася і, на щастя, тут немає карикатурності чи пародійності подальших треків Zbaraski.

Там більше вже плавиться і стікає годинниками Далі полуденний мозок. Дитяче белькотіння заважає витати Цимбровському ("Yaza") своїми карикатурними інтонаціями, наче це співає якась лялька чи персонаж радянського мультика Як левеня та черепаха співали пісню. Тішать там хіба що мавпи зі своїми криками інстинктів та стан безмовності наприкінці. Від кривляння треків "Motory" та "Bo ty" віє старим українським репом (а-ля ТНМК) і ця обкурена гутаперчевість головного героя чудово пасувала б до фільму The Beach Bum (2019) Гармоні Коріна. Від такого контексту цей шмаровозний пофігізм лише виграє у своїх мандрівках вулицею Озаркевича (Городоцькою та Мудрого в коричневі двері) з певною, ледве відчутною, начебто пародією на інакшість чи блаженність Василя Васильціва.

Але якщо знову повернутися до ідеалу "Mood", то можна відразу відчути усі недоліки цих треків, їхню недоречну карикатурність та непотрібність облудних слів. В ігристому та грайливому "Cofein" голос ліричного героя губить своїми інтонаціями усе підряд, окрім, хіба що, фрази "в мене крутиться голова". Безплотна глосолалія на усіх треках була б найкращим варіантом для цього альбому, хоча, звичайно, все більш-менш врівноважує легковажний флер сюру. На вповільненій застиглості "Bo togo" перші сліди адекватності в ліриці шмаровоз-кайфолом псує, типу, олдскульним "посіяли наші крапки на і" (ніби на носі й досі нульові), хоча ще більше там зайва начебто вульгарність "торкаюся своїм ротом твого". Нове рнб, звісно, потребує відвертості, лірика а-ля "коли до губ твої лишається" вже достатньо старомодна, і тому ще більше треба працювати з відчуттям мови заради такого бажаного ефекту. Хоча іконка з порновусиками виправдовує й цей карикатурний мачизм.