Меморіал Преображення

Відкриття першої частину Меморіалу пам'яті Героїв Небесної сотні у Львові на вулиці Кривоноса.

Відкриття будь-якого пам'ятника у Львові завжди несе вперед хвиля незадоволених та прогресивних. Та довкола Меморіалу пам'яті Героїв Небесної сотні простягається опосередкована тиша.

Можливо, тому, що модератором урочистого відкриття був міський голова Львова Андрій Садовий. Як свого часу завзято бомбили його вірні пси-хіпстери (і навіть сам Вася Расєвічъ) відкриття пам'ятника митрополиту Андрею Шептицькому, його поспішальну халтурку абияк, одноразові газони, неповагу до феншую та інші богопротивні речі на піску.

Чи то хіпстота вся у Львові повиздихала, чи то її потравили дустом, чи вона просто виїхали закордони на навчання, щоб повернутися згодом сюди агентами впливу. Певне, що саме тому автори-урбаністи Меморіалу можуть так спокійно вихваляються новаторською іржею (тільки ві Львові), яка виграватиме з природою у різноманітні барви на настрої.

Садовий, до речі, вже вкотре розпочинає свій господарський спіч з біблійних алюзій та прозріває сей Меморіал місцем відпусту та відпочинку, місцем трансцендентної трансформації, тобто преображення.

Його голос бринить елегією, де більше відчувається суму за рейтингами у прольоті, ніж за чимось іншим. Саме їх шукає дружина Садового під час блукання в натовпі поміж веселих дячків.

Самопічні депутатки Садового та його чиновники Львівської міської ради приходять на відкриття Меморіалу в модних луках, ніби на покази останніх колекцій (стара галицька звичка воцерковлених у Христі Ісусі). Шмідт цього разу без ровера, але так вільготно закидає ногу на балконі, наче це десь на пляжі в Ріо. Контужений під час останніх перипетій в Ратуші пахолок Садового Геннадій Васьків тепер постійно сіпається від чужого ока та ховається оберегом з окулярів Prada.

Вони чужі на цьому відкритті Меморіалу, але мусять бути. Тільки руки Садового, Андрій Москаленко та Євген Бойко, заростають для солідної статечності послушницькими борідками, бо з їхніми фальцетиками далеко в політиці не заїдеш. Це розуміє навіть Валєра Веремчук, який віднині являється народові з чернечою борідкою святого пустельника під щирі розповіді прочанина своєму духовному отцеві.

Меморіал пам'яті Героїв Небесної сотні відкриває новий сезон у Львові і тому тут можна зустріти не лише місцевих депутатів, але й незабарних нардепів. Синютка чомусь без Софійки Федини, зате є галицькі нардепки Вакарчука: сихівська прошупаня Наталія Піпа та давидівська переможниця голіафа Дубневича Галина Васильченко.

Поміж майбутніх зелених нардепів варто виокремити нардепика-коуча Юрія Камельчука, який певного моменту приймає зі стомлених рук всюдисущої тети іконку Софії Премудрості та гордо й високо тримає її у правій руці. На лівій руці у нього намолена вервичка. Після завершення церемонії нардеп Княжицький входитиме під Меморіалом на камеру в образок відчайдушного патріота Левандівки та її слічних околиць.

Голова Львівської ОДА Маркіян Мальський стоїть акурат перед алейкою висіяних міскантусів, які приємно лоскочуть його руки своєю схожістю на колоски пшениці, поки довкола нього бігають якісь клерки та юні ноунейми, які щось так вірнопіддано жебонять йому на вушко. Лояльно кружляють довкола нового голови ЛОДА не лише клерки, але й вдячні клерикали з Курії. І лише Архієпископ Філарет з УПЦ (МП) не співає Отченаша в сопричасті з усіма іншими, неканонічними.

Ходять мульки, шо його, Мальського, хочуть бачити міністром юстиції, а він й сам хоче вирватися з цих галицьких провеснів на багатші села. Тому йому так трохи ніяково тут поміж, незатишно. Ніби Зеля нудиться він на своїй посаді, але таки мусить блаженно страждати на цьому богомданому хресті. Можливо саме тому він чомусь двічі говорить про чудо наглого зникнення москалів з лиця землі (та сотворення натомість Окіяну), бо це щось напрочуд дивне для досвідченого та чіпкого юриста, такий ось щенячий наїв.

Хіба що це такі у нього прояви мімікрії під особливості побожної галицької свідомості. Його дружина, Андріана Мальська, також літає усю церемонію на блаженних хвилях. Чи це так їй хочеться сміятися (християнською радістю), чи то плакати (християнським сумом) чи це просто таке її закорінення в розчулення чемного галицького виховання на чужих людях.

Садовий та Мальський ще якось тримали церемонію відкриття Меморіалу пам'яті Героїв Небесної сотні на стежці мінімалізму та лаконічності, але хтось навіщось дав слово Ігорю Юхновському. Той відразу починає дякувати Садовому за мудрість та співати оди новій владі зі світлою душею. Накликає на неї Господні помочі та закидає попередній владі корупцію і порушення закону вартості праці. Маразм визріває та вилуплюється його словами про те, що герої Небесної сотні загинули і взяли на себе частину гріхів тієї влади, яка була в Україні протягом останніх 25 років.

Він просить присутніх не згадувати минулих керівників України поганим словом, бо герої (Небесної сотні) взяли на себе їхні недоробки? Що це, власне, за нах? Зрозуміло, що від урядів та президентів у нього вже рябить в очах, але, що це за запльоти такі на Меморіалі Героїв Небесної сотні про те, що треба бути послушними своїм керівникам і не лаяти їх? Що це за інфантилізм такий на старості літ про багато влади у невеличкої купки людей, яких сам Господь Бог має напоумити бути розумнішими, ніж попередні правителі?

Недалеку лінію Юхновського продовжує на відкритті Меморіалу й місцевий співак Табаков зі своїм дитячим балетиком. За тоннами дикої патетики та пафосу на Табакові бракує лише шкіряних штанів та жилетки, фенічок та чорних окулярів. Усі його сценічні рухи вказують на те, що він снить і бачить себе Клаусом Майне місцевого розливу (всі ці кулаки та руки хрестом д'горі). Чому замість нього не заспівали вживу адекватні люди з Піккардійської Терції? Але коли у галицькій природі комусь з присутніх заважала хвилька екзальтованого трешу (Софійка Федина, агов)? І ці люди ще нарікають на католицькі пишноти поляків.

Садовий ще десь там запрошує усіх галичан та гостей зі столиці милуватися чудовими львівськими краєвидами з Меморіалу, але за Ратушею грибами завалюють увесь горизонт скандальні багатоповерхівки.

І де поміж всіх цих християнських слів, кадил, духовенства, вервичок чи хрестів хоч одне слово про розслідування розстрілу Небесної сотні? Чи це не по-християнськи? Для кого тоді Saint Jhn співатиме свій трек "Trophies"?