Зміст статті

8 березня 2020олександр ковальчук

Гендерні великомученики

Іконки школотного фемінізму на феміністичному марші у Львові.

Феміністичний марш у Львові з нагоди Міжнародного жіночого дня.

Школотний фемінізм у Львові аж захлинається помстою патріархату. Місцевий квір та тьма ліво-ліберальних персонажів і справді виходять на феміністичний марш 8 березня, наче з якихось криївок, де вони тихо ведуть свою партизанку супроти традиційних цінностей. 

Раз у рік вони злітаються на Площу Ринок усім своїм кулаком, і там така вже нуртує концентрація комплексів, кар'єризму та ідіотизму, що аж страшно стає за подальшу долю фемінізму та ЛГБТ руху на Галичині. Коли Гриць Семенчук співає про Галичину, то там не лише мова про допотопних консерваторів, але й про цих ось світочів нового толерантного життя. І чи се у Львова карма така споконвіку, чи це просто впливи провінційних масштабів на все живе навколо?

Праваки та ліваки у Львові – одна сатана. На таких акціях добре усім. Поліція –відпрацювала та відзвітувала, бо треба ж вигуляти нові автозаки та амуніцію для космонатів. Праваки – згуртували своїх малочисельним криком організації Традиція і порядок. Лівачки – мобілізували своїх феміністок і квірів відчуттям єдиної родини та вкотре показали цьому жорстокому світові свої рани, свої стигмати мучеників. Дивно тільки, що вони чомусь не виходять голими на ці феміністичні марші, щоб усі назавжди побачили їхні невимовні страждання.

Праваки та ліваки жити не можуть один без одного, а відтак разом укупочці періодично організовують в Україні так звані провокації. Це все, що потрібно знати про їхнє міфічне протистояння та плідну кооперацію з поліцією.

Гетто завжди провокує викривлення оптики, а тут ще й львівських феміністок та феміністів з одного гетто перевозять в інше (під пильним наглядом поліції з усіх боків). Так і починають буяти на Площі Ринок всі ці обрані персонажі, яких осяяло світлом толерантної істини. Всі ці агресивні дитвачки з обличчям неадекватної непорочниці Ґрети аж розцвітають милим наївом про школотну помсту патріархату та навіть починають на цій хвилі пророкувати біблійними масштабами.

На одному плакатику пише про втому від сексистських жартів, але цей феміністичний дитсадок у Львові щороку не менш нудотніший своїми ілюзіями та утопіями. Фемінізм – це ж ніби про адекватність, але подібним тут навіть не чути. А от ватним тут подекуди чути дуже добре, а також зачуханим хлопчиком блогера Шарія (який господар, такий і раб), який фільмує цю урочу подію.

Лівачні маргіналки Юзик та Волошина зі своєю плінтусною пургою щороку. Милі песики для няшних фоточок грантодавцям. Радісні світлинки на тлі поліціянтів для комфортних фейсбучиків після акції, а також прохання здати усю компрометуючу продукцію та прохання розходитись групками. Постаті місцевих культуртрегерок з фарисейського Бієнале довіри та галицькі мисткині, які вже давно загубилися у часі.

Тупенькі маніпуляції з серіалом Оповідь служниці, який за словами львівських феміністок, вже незабаром накриває всю Україну своєю антиутопією. З християнство щось подібне (роман Маргарет Етвуд) немає нічого спільного, але все це вдало вписується у політику партії, і тому чо паритись.

Цього року в смотрящі від Львівської міської ради записали заслужену екологиню Олександру Сладкову, цю палку поціновувачку єсєнінських берізок-сестричок, а от наступного схоже вже буде сама Ірина Подоляк. А ось і Катерина Кіт-Садова у нових найках знову прийшла опоясати омофором християнської любові всіх гнаних та знедолених (air там, певне, від Святого Духа).

Школотний ідіотизм на феміністичному марші у Львові відверто прикривається ризами фемінізму і тому всіх охочих варто відразу скерувати до позаминулорічного південнокорейського хіта Illang: The Wolf Brigade (якщо вже львівські феміністки вже так полюбляють згадувати антиутопії). Тим більше, що школота, як чудово показує минулорічний фільм Квентіна Тарантіно, завжди є ідеальним ґрунтом для насіння різноманітних маніяків, яких можна нищити лише вогнеметом.

Без сміху дивитися на це різнобарв'я дитячого садочка, якому постійно щось муляє в одному місці, навіть не варто. Всі ці попсовенькі написи про любов Сатани (типу, такий собі протест). Чи гандонки з написом "відьма" (як поп-культурна метафора лесбійськості, і тому дивно, що на цих маршах у Львові нема жодних вампірів).

Консюмеризм тут цвіте і пахне, але вони райдужним одноголоссям горланять "ні капіталізму". Хоча, звісно, якось важко бакланити капіталізм з айфонами в руках та останніми моделям кросівок на ногах, і тому вони десь там, у нутрощах, певне щодня картають себе за таку пасивність на тлі революційної місії. А ще професор Роман Кісь щось там негативно заїкається про споживацтво з високої трибуни. Подвійні стандарти завжди були звичним явищем сектанського мислення, і се особливо помітно нині, коли чимало прогресивних та ліберальних полюбляють потриндіти про пост-правду та фейки, якщо це тільки, звісно, не дай Боже, не стосується їхніх слів чи вчинків.

І тому для всіх львівських феміністок та феміністів з квірами лунає венесуельський небінарний гендер Arca зі своїм новим треком "@@@@@".

Автор: олександр ковальчук