олександр ковальчук,  15 березня 2019

Brat "Томос" (2019)

Brat "Томос" (2019)

Нове EP від проекту Brat львівського поета та музиканта Григорія Семенчука.

Після дебютного альбому "V$tavляє" (2018), а особливо після релізу з німецькою поеткою Ульріке Альмут Зандіґ, Варіанти писали, що Григорій Семенчук повільно, але впевнено стає головним галицьким артистом (разом з Мар'яном Пирожком). Прийшов березень і після зимової добірки вкраїнського репу від сайту Неформат, де окрім сихівчан Твій Бог Сьогодні П'яний щось соромно загалом слухати з того жахіття флоу та панчів, можна вже писати про певну окремішність (від усіх інших) Григорія Семенчука на території місцевого репу. Навіть alyona alyona, яка так шальоно стартанула до фінішної стрічки, опинилась десь позаду в куряві. Після її дибів на з'їзді Порошенка вона несподівано (хоча чому?) раптом опинилася на ахметівських каналах Футбол 1 та Футбол 2 і тому відразу й щезла з лиця землі для фанатів київського Динамо. Схоже, що з дебютним альбомом баришівської реперки вилізе чимало цікавого про артистку з народу від піарного агенства Много воды.

На тлі цієї балаканини й з'являється EP "Томос" з вчасною трійцею треків. Слухання Death Grips та Run The Jewels таки не минає для Brata безслідно. Ще більше експресії і це вже б був місцевий варіант британського репера scarlxrd, але навіщо, камон, така швидкість та ворохобність на галицькій нерухомості? Семенчук вкотре вирізняється поміж більшості українських реперів цілісністю історій, продуманістю, власне, поетичним досвідом. Його історії з глючною атмосферкою знову розповідають про ілюзії, міражі, пастки та пустки з тоталітарними привидами навколо. Вдалій іронії лицедійних мініатюр саме тому так легко блукати закутками навколишньої клаустрофобії. На фіт до джазового семплика "папі тяжело" можна було запросити Двісті Boys (чи взагалі подумати про співпрацю з ними на майбутнє). Трек "томос" цікавий не так продовженням сузір'я українських треків про Петра Порошенка (Твій Бог Сьогодні П'яний "Рошенки" чи Ядерна Могила "Завод"), а більше тим, як трепчик там приречено тріпоче метеликом-одноденкою.

Тоталітарний маршик-маніфест "галичина" привносить у творчість Семенчука техно від німецької подруги, а також відчуття того, що він досить близько бере до серця пролетарський реп британців Sleaford Mods. Кислотна Галичина, Львів як глюк, вже навіть починає бовтатися у мейнстримі, наприклад, у фільмі Вови Зеленського Я, ти, він, вона, де головні герої після косячка у Києві раптом опиняються у Львові (чомусь під "Файне місто Тернопіль" БГ), щоб світити сімейними трусами перед могилою Іван Яковича. Вміле пародіювання галицьких витребеньок та п'ємонтизмів, оголення, так би мовити, голого короля (не те, щоб новина), має відразу стати уроком для сирого Бетона, але валить воно не так співочих свободівців (з якими й так все давно зрозуміло), як культурне гетто переляканих мистців та мисткинь (а також культуртрегерок) сих палестин. Механічність та автоматизм "томосу" саме про цю зазомбованість (колективну сервільність) галицького болітця (бідний Іван Якович) з тотальною ксенофобією до усіх поза бульбашками власних ілюзій у комфортному фейсбучику.

Саме тут стає у нагоді показовий приклад рецензії на творчість Brata полохливої (щоб не написати різкіше) критикині Ганни Улюри. Її смішний текстик з фразами "речитатив зі складним ритмом" чи "злет хіп-хопу наприкінці ХХ століття пов'язують із поступом міжрасової комунікації в мультиетнічних спільнотах" має стати чудовим прикладом нинішнього феномену, коли певні люди навіщось беруться писати про щось нереально далеке від сфери їхніх уявлень. Вона так довго ходить довкола кревних персонажів Brata, що її письмо вже можна вважати формою закляття страхів хіпстерських (чим вони відрізняють зі своєю агресивністю та неуцтвом від пурєдних галичєн взагалі незрозуміло). Вона так боязко пише про "по-хорошому нішеву іронію", що, схоже, навіть не помічає, що Brat стібе саме її, її затишну нішку (і таких як вона). Альбо таки побачила, впізнала (себе у дзеркалі), злякалась і настрочила простирадло оберегів від навколишньої реальності.

А на цьому слові, якщо вже так Сергій Жадан ніяк не хоче переходити з православного ґіп-ґопу до млосного еренбі, то, можливо, Семенчукові таки варто дещо відійти від тієї серафимської Галичини десь вбік хіп-хаузу, чогось, зрештою, танцювального.

Тепер ви можете стежити за новинами Варіантів на Telegram-каналі.

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Коментарі читачів:
Додаткова інформація: