Зміст статті

9 листопада 2018олександр ковальчук2480

Дике поле

Кастрований скелетик старобільського Гаррі Поттера в екранізації за мотивами його роману "Ворошиловград".

Ріжки та ніжки роману Жадана "Ворошилоград" від режисера Ярослава Лодигіна ревуть та стогнуть від поспішальної халтурки вкраїнських мистців й мисткинь.

В утилітарному бажанні фільму Дике поле по-бистрячку перебігти з точки А в точку Б ще більше помітний вплив фільму Кустуриці Arizona Dream на ворошиловградську творчість чорного романтика Жадана. Але Лодигін навіть приблизно не Кустуриця і тому його екранізація роману "Ворошиловград" перетворюється на набір епізодів з дешевими ефектами. Тут би знімати щось багатосерійне чи просто серіал, але всім кудись у цьому обезжиреному фільмі треба поспішати. Немає тут ні азарту, ні драйву, ні груву (хоча фанк десь там лунає за кадром) роману Жадана. Ні психоделії, ні сюру, ні абсурду. Нічого навіть приблизно дикого і тому трохи незрозуміло навіщо було називати так цю стрічку, якщо вона навіть мінімально не переплюне кіно Михайла Калатозішвілі 2008 року Дике поле (сценарій Луцика та Саморядова, авторів пам'ятної Околиці 1998 року).

Роман Жадана також пробуксовував на початку, його кінець з порнухою на ноуті відверто вже косив під кіносценарій, але "Ворошиловград" таки набирався жменями диво-сили із землі. У фільмі Лодигіна немає ні хімії, ні біології, ні анатомії (як співав безсмертний колектив Віагра) і місцями він нагадує квазі-істерновий мамблкор. З фільму забрали увесь футбол, секс та Тамару з Тамілою заради обрізаних ментків одного та іншого без третього. Навіть секс у Дикому полі не можуть нормально знято. Що це таке сміхотворне було, коли Катя перевертає Геру на спину і вони застигають в паузі пристрасті? І так ще й цнотливенько знімають тую єдину сцену сексу, через перепони, хоча навколо в повітрі стоять одні матюки (навіть неполіткоректний "підарок", бозє-бозє) і ще під такий убогий музон.

Нічна колона на кордоні є головним епізодом роману "Ворошилоград", його міфічним монстром з невідомого потойбіччя, живим, намацувальним інсайтом, але якийсь ж приземлений банал у цій сцені показує глядачам трійця сценаристів: Жадан, Лодигін, Ворожбит. Все це без гумору, прямолінійно намагається проскочити швиденько перед очима без жодного психоделічного в'язива чи епічності. Мистці фільму навіть просирають потенційно комедійний епізод з промислом Божим. Пацани (і дівчатка, звісно) десь трохи дивилися Справжнього детектива (а мо' й навіть серіал Into the Badlands), хоча треба було дивитися серіал Preacher. Бо саме таким десь на хвильку мало б бути Дике поле, якщо вже не місцевим подражанієм Кустуриці.

Олексію Горбунову тісно в сучасному вкраїнському кіно. Воно, куце та пацавате, не може запропонувати йому чогось особливого. Йому немає у ньому що грати: ні деталей, ні нюансів, лиш ту вже розтиражовану харизму з незабутнім голосом. Горбунов дає цю харизму однією лівою, хоча багато хто ще пам'ятає його в ролі Шико. Ніби дід Панас від розповідає малятками голосом Подера казочку надобраніч, але навіть у цьому його не дають адекватного часу, а фінішне рикання дешевим вогнем більше знущається над ним, глузує, ніж підносить. Вправляння щелепи авторитетові уважні глядачі вже бачили у виконанні артиста Горянського у серіалі День народження Буржуя, але тут вже краще зостановитися на тих бойових фермерах, синах анархії, прости Господи, бо то якась окрема, комічна історія. Біля них ще Жадан вправляється у камео: чи то Термінатора, чи то в Командо, хоча у те, як треба бавитися з дитинством цього року вже показали у фільмі Менді Паноса Косматоса, сина режисера Кобри та першого Рембо.

Усі проблеми Дикого поля від режисера та його сценаристів. А ще від жахливого саундтреку (з зайвою ДахоюБрахою), ніби Лодигін не з радіо Аристократи, а з радіо Шняга. Чому б сюди, наприклад, не було протягнути донецького Михея та його "Суку Любов" (щоб москалі вже так на ньому не паразитували на покійному) замість тих квазірелігійних мантр проектів Жадана, де його навіть обганяє православний хіп-хоп з Костроми Комба Бакх? Той боллівуд грає в автобусі, типу, для реалізму, хоча б могли просто поставити люківського "Мітхуна Чакроборті" у цій ностальгійній підлітковій біганині з ерегованими пукалками.

У фільму переважно адекватний кастинг. Окрім, звісно, Гери, бо якщо це Гера (не Гера, а якийсь Шурік на Кавказі), то я іспанський льотчик. Німфетка Катя також могла б бути кращою. І на роль Олі можна було б відшукати кращу слобожаночку, але коли вона посміхається голою у воді, то якраз те, що саме потрібно. Ніколай Ніколаїч вже на фініші вживається у самісінький сік і майже дає парсунку телепроповідника для гопників Володимира Мунтяна. Власне, сам фільм про Геру намацує потрібні інтонації лише під кінець (до того іде якась псевдофілофська пурга), бо у фільмі про Кочу та Травму все добре з початку. У фільмі по-бистрячку глядача навіщось годують дешевим сюром зі старої реклами Бекбамбетова, а ще чимось подібним (дешевим) на цвинтарі. У фільмі абияк навіть не дотягують потрібний градус "Санаторійної зони" Хвильового в епізодах Гната Юрійовича, де той ніби мав показати безсмертні інтонації Івана Плюща, але не встиг. До речі, цвинтарні епізоди набагато краще вдалися Марисі Нікітюк у її Коли падають дерева, де вона старанно підібрала на узбіччі усе те, що викинув Лодигін. З фільмом Нікітюк тут й справді достатньо дивного суголосся і схоже, що Сірожа Жадан полюбляє цьомати у тім'ячко не лише дівчаток з сучукрліту, але й інших вкраїнських мисткинь.

Фільм хоч кудись витягує з тієї нудної читки роману закадровим голосом Москаленка оператор Сергій Михальчук (пам'ятник, соняшники тощо все). Крупними планами дає трохи Гая Річі, слоу-мо на мостику чудове і на мить здається, що навіть стрибне за Германом у річку, наче оператор оскароносного фільму El secreto de sus ojos (2009) Хуана Хосе Кампанельї, який стрибнув зі трибуни і побіг на футбольне поле.

Михальчук рятує хоч трохи усе, на чому, рідненькому, потоптався сам Жадан в іпостасі третього сценариста. Бо щось Сірожа, цей герой вкраїнських принцес малої прози, заблукав десь манівцями. "Інтернат" – якось так. Жадан і Собаки – не так місцева пародія на Ленинград, як самопародія на інфантильно-лівацькі закідони самого Жадана. З квазірелігійними мантрам Лінії Маннергейма краще відразу звертатися до досвіду Комба Бакх. Навіть Гріша Семенчук ака Brat на альбомі "V$tavляє" (2018) наздогнав і перегнав Жадана поки той дає дивні інтерву різноманітним хіпстерським ЗМІ.

Так Варіанти вже втретє натякають Жаданові на те, що можливо, йому врешті-решт таки варто перейти на нове еренбі в спокусливій іпостасі Генка Муді, щоб дівчатка могли млосно обплітати ніжками ніжки стільців, а потім зальотно зомлівати.


постер: kukurudza.com

Автор: олександр ковальчук
Коментарі читачів:
Додаткова інформація: