Grigory Semenchuk, Ulrike Almut Sandig "Landschaft" (2018)

Після альбому "V$tavляє" (2018) в іпостасі виконавця Brat, львівський літератор Григорій Семенчук записує диск "Landschaft" з німецькою поеткою та письменницею Ульріке Альмут Зандіґ, який також має бути в підсумкових топах цього року в Україні. Новому поколінню вкраїнських музикантів, яких юрбами на хіпстерських сайтах в гостях у діда Панасова, варто відразу на альбомі "Landschaft" звертати свою увагу на відчуття слова в Семенчука, щоб потім не було так соромно як на новому альбомі (першому україномовному) Сергія Бабкіна "Музасфера" (хоча у харківських завжди з тим ніби все було ок). Десь сюди за уроками інтонацій варто поглянути й Сірожі Жадану з його Лінією Маннергейма. Його "Бої без правил", які він чомусь заточує під тег "християнський гіп-гоп", вже настільки безпорадні (і без єресі), що Варіанти лише вкотре можуть порадити Жаданові переходити на еренбі.

На "Landschaft" знову у дискографії Семенчука оспівуються історії про ілюзії, міражі, пастки та пустки. Більше у цьому інтернаціональному дуеті, звісно, читає (спокенвордить) Ульріке Альмут Зандіґ, але й Семенчук має кілька коронних виходів, щоб вже зовсім не скніти на беках. Відразу вирізняються треки "Lexus" та "Wolf", хоча й усе інше чудово заходить в мороці перед світанком, коли варто прислуховуватися до кожного полохливого звуку. Мінімалістична, ледве не мікро, електроніка нагадує про старих німецьких майстрів атмосферної небезпеки та ризику. Тріп-хопні дещиці посилюють алюзії оберегового замовляння поки морок клубочиться в гіпнотичних вайбах атональністю та кислотністю. У цих індастріальних (чи дарк-ембієнтових) моментах загубленості, небезпеки, клаустрофобії варто так знаходити елементи іронії, особливо, коли саунд перемикається на фолковий травматизм, достатньо комедійний у своєму вічному повторенні ("Flieger", "Landschaft", "Song for Ukraine" чи "Zero Ukraine"). Десь вже автоматом там знічев'я виникає чорний гумор, як глузування над фірмовим причитанням автотюном.

Щось потойбічне та невідоме незрозуміло що намагається сказати спотвореним голосом тутешнім мешканцям (попередити чи налякати?), і в тих вкраплення техно ("Du kamst einfach mit und zogst dich aus") ментики своєрідної механічної збоченості (веселої) роблять Семенчука та Зандіґ братом і сестрою середульшого альбому Мар'яна Пирожка з триптиху "Польовий". Радіоактивне та відчужене ехо старожитніх звуків на "Landschaft" навіть подекуди хочеться вважати неприхованим стьобом над співачкою Онукою ("Schlaflied fuer alle") з її комфортним світком еко-захисниці. Також би хотілося залишити поруч, не для подібності чи порівняння, а заради синергійності, наприклад, цьогорічні альбоми: Death Grips "Year Of The Snitch", Rival Consoles "Persona" та Gazelle Twin "Pastoral". "Landschaft" зі своїм гіпнотичним шепотом та живим лісом поблизу уламків крихкого світу міг би бути адекватним саундтреком до фільму Брама, якби режисер Тихий більше думав головою, а не постмодернізмом.

А навіть у безпристрасних техно-переслідувачах Ульріке Альмут Зандіґ варто зауважити театрал, нічим не гірший, ніж у перехвалених Dakh Daughters. Мораль альбому вже традиційна на теренах дисків Семенчука – не ходіть, малята, в Африку гулять (або ж у чорний ліс) без необхідної підготовки чи спорядження у цей перехідний період. "Ми ще опираємося. Не засинаємо" – каже Семенчук на фініші альбому і якщо це щось й нагадує, то хіба що Рільке та його вірш "Requiem für Wolf Graf von Kalckreuth", типу, ага, яка перемога, аби лише втриматися, витерпіти (Wer spricht von Siegen? Überstehn ist alles). І поки львівські культтрегери та культрегерки гадають собі, а чи можна записати творчість Семенчука (та Зандіґ, звісно) до проявів контркультури, то автори "Landschaft" могли б замутити, щось, наприклад, з 2sleepy, які й так вже готують новий матеріал.