олександр ковальчук,  11 березня 2019

Бетон "Нічого святого" (2019)

Бетон "Нічого святого" (2019)

Прісний галицький хардкор чемненько ганяє місцевих бабусь та голубів.

Галицький хардкор від львівського колективу Бетон тішить хіба що тим, що за традицією жанру все це допотопне безглуздя (більше навіть лірикою, аніж звичним саундом) достатньо швидко закінчується. Назва альбому натякає на школотність  його авторів, а кумедна анотація до нього лише посилює бажання навіть не слухати цю непорочну музичку. Після тексту: "Перший повноформатний альбом бійців галицького праведного хардкору перенесе вас в реалії лицемірства осудливих галичан, які ненавидять все, що виходить за межі їхнього розуміння. І так, в піснях нецензурна лексика, не пораньтеся" треба довго сміятися з цього хутірського галицького пафосу, а потім хтось має порадити колективу запросити до праці хоч якогось піарника. Слогани "не пораньтеся" та "галицький праведний хардкор" десь би мали походити собі з області самоіронії, але Бетон більше працює на парафії самопародії і схоже, що навіть цього не усвідомлює.

І це не якась їхня специфіка, а, схоже, що якась місцева, галицька, карма, бо подібним, наприклад, страждає й місцевий колектив MoonZoo на альбомі "Sad Dance" (2018). На альбомі "Нічого святого" більше фейку, аніж хардкору (і тому з лицемірством тре якось тихіше). У саунді тут звісно ніхто нічого не вигадує, а просто іде в фараватері ідолів, а от до текстів маса претензій. Ні тобі приколу якогось, ні шизи, ні азарту, ні драйву, ні нерву. Все якось так мляво та травоїдно, по-галицьки, без чогось зазубреного, іскри там чи вогнику. Все таке чистеньке та дієтичне, ніби вони грають та співають для інфантильних хіпстерочків. Могли вже написати якийсь текст про галицького Ісуса чи місцевий Вавилон, але замість цього Бетон беззубо гризеться з галичанами.

У гурту Бетон взагалі беззубий гумор. Хіба не маразмом називається вперте бажання, типу, стібати хардкором галицьких бабусь? Тоді вже краще стріляти танком у мурашники. Хіба для того створювали хардкор? Що хіба головний ворог панка – це бабці біля під'їздів? Краще б вони стібали свої галицькі інтонації, а не цих бабунь. Стерильні тексти Бетону пародіюють жанр, опускають його до рівня клоунади (але не кінгівського кшталту). Вони загубилися десь у львівських нульових зі своєю лірикою і часто нагадують Положинського зі своїм цнотливеньким репкором. Мали ж бути на альбомі з назвою "Нічого святого" хоч якісь приклади хоч якогось мінімального богохульства чи чогось подібного, якщо автори вже такі праведні галицькі перці, які полум'яно повстають супроти.

Коли вони ще кричать про щось абстрактне чи, принаймні, хоч якось актуальне ("Зброя", "Понеслися"), то це ще нічого так, для слему на фестах якраз. Але їхні спроби зазіхнути на оті реалії галицького лицемірства закінчуються повним пшиком ("Нічого святого", "По помитому", "Роботу міняй", "Гімнолюди", "Добро", "Пароль"), словесним аматорством. І це, звісно, ще той парадокс, повставати супроти місцевої зашкарублості зашкарублими методами (так ніби радянські піонери супроти матюків). Трек "Гімнолюди" мав би бути стьобом з електорату Зеленського, з його бажань та фантазії, але це не особливо так, і тому поступово Бетон починає вже нагадувати бездарний колектив Familia Perkalaba з його перегарним трешем на альбомі 2016 року "Daraba" (хоча й новий "#ґазззууу" нікуди далеко не втік). Ніхто не вимагає хардкорного колективу Бетон велемовності художнього слова, але що насправді актуального (ризикованого) на їхньому альбомі 2019 року? То може просто краще бігти дивитися кіно Юнаса Окерлунда Lords of Chaos (2018)?

Тепер ви можете стежити за новинами Варіантів на Telegram-каналі.

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.