Переважно непримітний поп-музончик від тернопільського дуету Tvorchi.
Подекуди ретро-подорож тернопільського колективу Tvorchi у безбарвний світ кліше навколишніх поп-звуків.
У хвильовій подорожі дуету Tvorchi у світ давніших звуків немає нічого злого, однак рівень виконання тернопільського колективу на збірці "13 Waves" лише чомусь декілька разів виходить на адекватний рівень сприйняття (найкращий трек альбому – "Psycho"). Джеффрі Кенні навіщось витрачає свій потенціал на подібну посередність і це на альбомі дивує найбільше. Можливо, що на нього так тисне убогий рівень нової української музики?
Увесь міксик Андрія Гуцуляка та Джеффрі Кенні крутиться довкола знайомих патернів подражанія і тому ледь дістає хоч якогось хітового потенціалу, де йому потрібно періодично когось соромитися, якщо не Jordan Rakei, то Troye Sivan чи Hurts ("Living My life"). Джеміроквайність "Scandalous" боязко переходить дорогу Івану Дорну (який ще може їм діс написати за це), а "Vice City" більше нагадує розслаблену відповідь Вакулі та його друзям.
Якби вони все співали українською, то їм би ціни не було. А так, це лише краплинка в навколишньому морі тисячі виконавців, де вони плавають стерильними манекенами. Впадають в банал та треш, і досі не розуміють, що фіт бездарної співачки Аліни Паш ("Yellow Sands") – це цілковита клініка, яка псує все навколо.
Друга частина альбому взагалі відверто взуває першу (навіть без "Psycho"), хоча й там дають навіщось поюзані фокуси під Вудкіда ("Bonfire") чи вкотре нагадують неоном "Loose" щось настільки знайоме навіть візуально (можливо, що Tvorchi просто уважно читають Варіанти). Трек "Break Lights" перебуває в когорті чогось більш-менш і вже настільки нагадує про один хіт Moloko, що тут вже просто варто не забувати про новий альбом Róisín Murphy "Róisín Machine" (2020).
Поміж цієї саундової кон'юнктури взагалі не варто забувати про музику поблизу (наприклад, хоча б латвійців Instrumenti), оскільки відразу прийде дідусь Панасов зі своїми очманілими байками а-ля: "Тому якщо шукати для Tvorchi родича за духом у сучасній поп-еліті, то це буде скоріше The Weeknd, а не, скажімо, Drake. 13 Waves не може сперечатися з артистами такого ґатунку за бюджетами, але за рівнем мислення та щільністю креативу українсько-нігерійський тандем точно не програє грандам. Тернопіль спокійно собі рулить поруч з велетнями".
Реклямний ідіотизм лейблунів – це, звісно, золотий стандарт сучасної музичної критики в Україні, але згадувати ось так Творчих поблизу Вікенда – це вже остання стадія маразму. Поблизу Tvorchi, звичайно, вже краще не згадувати про колгоспний відстій Dilemma, і рулять тернопільські пацани переважно ще біля Дорна, але з креативом у них все ще проблеми. А їхнє мислення, на жаль, ще поки навіть близько не лежить біля: Khalid, Her, Plaza, dvsn, Majid Jordan, Inc. No World, mishlawi, Wiinston, Autre Ne Veut, Jungle, Jeremih, Equals, Saint Jhn, Miquel, The-Dream чи How to Dress Well. А ще є ж новий Moses Sumney з хітом "Polly" і навіть Джастін Бібер з "Come Around Me". І чо The Weeknd, а не відразу Frank Ocean?