Аліна Паш "Amerikraine Dream" (2020)

Школотні скоромовки зеленської виконавиці Аліни Паш на новому альбомі "Amerikraine Dream" ставлять хрестик на її розпіарених перспективах.

Те, що українська реп-сцена мешкає у затишних бульбашках щастя (звідки їх не вигнати навіть дустом), наче вже давно не новина. Там фальш поганяє фейками та понтами, і миршаво щось там собі дріботить під ніс. Схоже, що хтось якось сказав Аліні Паш, що вона схожа на Марічку з фільму Тіні забутих предків, і вона аж занадто дуже возвеличилась тими карпатськими нюансами. Але Аліна Паш – фейк, ляклива копія навколишніх звуків у своїй затурканій печерці. У ній немає нічого спонтанного чи живого. І після дебютного альбому про Пинтю у двох частинах (тут і тут) це вже остаточно можна зрозуміти на новому EP "Amerikraine Dream".

Паш – кон'юнктурниця. Вона з когорти карикатурного кривляння Потапа чи Монатика для обмежених мас з нагоди Дня району. Це пародія на музику. Її пресреліз під нове EP свідчить про те, що її утопія услід альоні альоні ("Gentelmen") перебуває на шляху до Кульпаркова: "Amerikraine – це чесно про нас, українців, які в гонитві за фантомною "американською мрією" і кращим життям сліпо ігнорують титанічні зміни, що відбуваються в Україні тут і зараз, і які здатні відбутися повноцінно тільки завдяки нам самим. Amerikraine – іронічні треки про здоровий патріотизм. Україна – це ми, а не хтось. Вона незалежна і разом з тим сучасна і відкрита".

Фірмовий мікс чогось типу модного з фолковими врізками у Паш чомусь достатньо примітивний в своїх елементах (але це вже було на дебютному альбомі). "Amerikraine Dream" розповідає слухачеві ще й про те, що Аліна Паш не чує і не розуміє українську мову. Вона зовсім не розуміє українську культуру у своїх убогих феміністичних заявках на уявну прогресивність, де навіщось згадує і садок вишневий, і журбу у наших краях ("Accent"). Вона чужинка на цій території не лише мовною шизофренією ("Dengi"), але й неадекватним (невчасним) зчитуванням місцевих стереотипів. Рівень мислення цієї закарпаточки ще ходить у дитячий садочок і тому всю її творчість варто притримати під подушкою ("Hate") навіть в російськомовному варіанті ("я устала улыбаться, если на душе зима").

Її неоковирний стьоб не лише на треці "Vysokomirni" починає нагадувати клінічну поведінку Олі Фреймут, яка ходила до своїх хейтерів (на її думку) і тому довго ці походеньки в етері не тривали. А псевдохуліганка та аматорство якогось репера XXV кадр (типу, місцева пародія на Олівера Трі) на фітах втомлює відразу і назавжди. Паш може хоч до посиніння передавати привіти своїм містечковим трешем Південній Африці (не лише Die Antwoord), але навіщо слухати навіть щось подібне на "N.U.M.", якщо є, наприклад, нова Sevdaliza "Shabrang" (2020) чи Lafawndah "The Fifth Season" (2020)?