Дівчинка-кастрюля та гетто Незалежності

Дешева та сердита Хода Гідності президента Зеленського від відомого трешака Алана Бадоєва.

Школотні фейки та ідеал вишиватного фентезі від зеленого президента Зеленського на День Незалежності України.

Алан Казбекович не Параджанов і тому до першоклясної реклями України його куце дійство 24 серпня у Києві ніяк не дотягує. Нічого дивного у тому нема. Якщо запрошувати до організації дійства відомого трешовика та кічовика, то чого тоді сподіватися на щось краще, типу, дива?

Тут Бадоєв може почоломкатися з львівською громадянкою Гузьо, яка для продюсування проекту "Пісні війни" запросила відомого місцевого, навіть на плагіаторника, а каверника Панчишина. Саме тому про результати його діяльності можна було здогадатися ще за кілометр. Кічуха та треш – стихія Бадоєва і тому його розпіарена втеча від пафосу й офіціозу стала продовженням фільму Скажене весілля (або Продюсер чи Свінгери) за участі столичних селебів та інших ноунеймів.

На цей комфортний світок кліпів Бадоєва свого часу спокусився навіть розумний Валерій Меладзе, а от у випадку Esthetic Education, схоже, що все можна спихнути на інтелектуальні витрибеньки фронтмена. З хоч якогось позитиву в його творчості можна зауважити хіба що розкріпачення Марічки Яремчук від провінційної цноти у кліпі "Ти в мені є", де вона так косить під Ріанну та вдячно приймає у спрагле лоно благодать поступальної сили води.

У цьому дешевому та сердитому дійстві (звична стилістика фільмів за участі коміка Зеленського) дуже важко помітити щось прогресивне, молоде та креативне, але знудитися на цій козлодоєвщині від Бадоєва можна вже на початках. Деяким ліберальним перелякам ввижається у твориві Бадоєва естетика Лені Ріфеншталь, але де бюргерна строгість форми, порядку та окоміру та цей халтурний капустник в піонерському таборі в стилі кліпу Лободи "Мишка, гадкий мальчишка" (з Лисим з Кварталу).

Сродною працею для Бадоєва мала б стати програма "Орел та решка", де він до пенсії міг би запалювати разом з Жанною, щоб не рипатися чреслами в режисуру чи кліпмейкерство, оскільки там вони таки були цікавішими, ніж невротична москвичка Нєвєдрова чи лайтова версія Оксани Акіньшиної – петербуржанка Івлєєва зі своїм пізнішим пенісом у Дудя.

У цьому вимученому Бадоєвим заході, де Зеленському так важко ліпити з коників правильні слова, стільки школотних помилок, що мимоволі виникає паралельна версія про те, що все це скопом просто стьоб, пародія на вишиватного президента, недалекого українця. Звична нивка коміка Зеленського.

Білі дітки Бадоєва нагадують піонерське минуле голубів миру, і навіть так шкода, що Саманта Сміт не дожила до цього історичного моменту. Також тут є достатньо від того, як спогади про Майдан намагались затоптати в народній пам'яті Майдансом від 95 Кварталу за часів злочинної влади. Начебто чути "Children" Роберта Майлза. Його внесли в кошторис? Гламурна візія Бадоєва відчутно стерильна та чужорідна до всього, що тут відбувалось і тому більше нагадує заквітчане сектанство з нещодавнього горор-хіта Сонцестояння Арі Астера.

Патетична та порожня Онука блеє вокалізом на містку в інші світи, а відтак лише цікаво, чи заплатили родичам Івасюка якісь авторські. Закадровий диктор трепетним голосочком лайфгаків українською ніяк не дочекається рясного благословення на свою голову від Стівена Фрая, а тому проповідує пещену калокагатію.

З дітьми в українському шоу-бізі не вміють працювати, і тому сліди рук на беркутівських щитах це, звісно, совок звичайний. Пусть всєгда свєтіт солнце. Білий – початок нового, але його (початок) так яскраво запоров Богдан з біксами в Сан-Тропе. Народний хор на Майдані нагадує сценки з фільм Літа молодії (1958), де Наталка з Донецька косить під пацана, щоб їхати на даху поїзда вступати до Києва (саме тут вперше звучить "Пісня про рушник").

Всесвітньовідомий Скорик зачаровано не помічає чи не знає на цьому офіціозі про кварталівські алюзії з піаніно (у кількості 18 штук). Саме для нього з цієї нагоди й лунає ця відеокліпа.

А для звичної естетки Бадоєва (ріс у Горлівці) фільм Літа молодії спеціально передає йому ще такі прогресивні привіти.

І наче Пилип з конопель вискакує ся дівчинка-каструля (з пародійними алюзіями?) в Гімн України, хоча нинішню та таку переоцінену Аліну Паш якось важко уявити в обоймі лейблу PC Music (рецензії на дві половинки її дебютного альбому тут і тут).

Щось таке чехівське є в тім образі Аліни Паш, ялтинське з песиком. Репом її скоромовку назвати важко. Хіба що це підвид такої розповсюдженої в Україні штуки, як положинський-типу-реп. Її хуліганка фальшива, скільки б вона не намагалась косити під поганих дівчаток від M.I.A., бо якось вже зовсім зле вона вписується в образ сучки-революціонерки. M.I.A, до речі, дочка активіста Тигрів визволення Таміл-Іламу. Такий бекграунд Паш навіть не снився і, можливо, що саме тому ця чіка так вимахується своїми візитами до Росії чи окупованого Криму. Провінція.

Бадоєв тепер мусить за прикладом Марічки Яремчук позбавити периферійної непорочності й дівчинку Аліну, оскільки, схоже, що ця беззуба космополітка русского міра ще ніколи не перетиналася з Валєрою Сюткіним. Бикування космополітизмом можна ще було б зрозуміти в Івана Дорна (з усіма його ватними тезами), який таки вивів розуміння місцевої поп-музики на новий, якісний рівень, але не від закарпутки Паш. Дивно, що Бадоєв ще не виписав з Москви на цей експлуатейшн ужгородку Йолку, оскільки це було б особливо символічно на Майдані.

Попередній Наступний

Диктор ще так пафосно заявляє, що: "Це була Аліна Паш – відома виконавиця закарпатського хіп-хопу" і це ще те овва. В Україні й так важко відшукати адекватний реп, а ще виявляється існує такий феномен, як закарпатський хіп-хоп (фейк № 1).

За нею починає підспівувати Гімн й Тіна Кароль, ніби Афродіта, німфа, на даху з іонічним ордером. На даху світу, так символічно над самим глобусом. Це таке в Бадоєва продовження феміністичних натяків Паш? Але чому на Тіні плаття ліванського бренду, а не українського, в яких так полюбляють блукати червоними доріжками корінні голлівудки? Футуристична панна так вже звабливо вихиляється персами на даху під час виконання Гімну, вже так б'ється в екстатичному, наче зараз вродить враз якесь святе дитятко (чи дитину Розмарі).

Але символіка плодючості – то питомо українська фішка матінки-землі, а тому Тіні Кароль варто лише попрацювати зі сценічною пластикою, щоб хоч якось розрізняти специфіку святих ритуалів та буденних концертів, щоб не бути настільки комічною.

Псевдо-рокове звучання обабіч передає привіти Джимі Гендріксу на Вудстоці 1969 року (типу, ювілей) і це ще один косячок від Бадоєва. Той саунд Гендрікса начебто вважається антивоєнним (супроти війни у В'єтнамі), але тоді проти якої війни протестує сам Бадоєв?

Тут відразу виникають ще одні паралелі між тодішніми хіпі та нинішніми хіпстерами, яких повів за собою у велику політику комік Зеленський. Вони також нічим особливо не відрізняються від тих, кого вони так стібали раніше. І тому так цнотливенько нині 95 Квартал морозиться у своєму гуморочку саме Жидковим, чимось таким ріденьким. До речі, кліп на останній та перший реальний хіт Тіни Кароль ще 2010 року "Зачем я знаю" (який написав їй російський репер Noize MC) також зняв на свій трешовий манір саме Бадоєв (але там ще це якось доречно).

Нудно, але Зеленський аж прицмокує, ледве не рюмсає, бідака. Школотна жестикуляція засандалення, совкова логіка мислення. І пафос, сльози та маніпуляції. Чим він тоді відрізняється від нелюба Порошенка? Дюнкерк та Конституція Пилипа Орлика (фейк № 2). Йому треба гнати в шию своїх спічрайтерів та забути про ведмедика Паддінгтона. Понтів стільки довкола його коміка, але ж до Бенні Гілла йому як до моря рачки, щоб ще не згадувати тут всує Монті Пайтонів.

Він чому не згадує про Оксану Баюл та Лілічку Подкопаєву (за Тьому Мілєвського вже все показав Красава). Добре, що хоч згадав про Динамо, а не про кротів з істеричкою Дашею. Спічі йому пише хтось русскогаварящій ("гомоніло від Ужгорода до Луганська") навіть якщо це натяки на батька Тараса з уривків шкільної програми. Вишиватний екстаз "підкорили Європу Дикими танцями" (фейк № 3).

Якась босяцька мудрість з Кривого Рогу, прости Господи, тому що до сліпання арбітра Кашшаї вже був офсайд (фейк № 4). Він ще б згадав про минулорічне пенальті на Стерлінгові, арбітра матчу СРСР-Бельгія на ЧМ 86, пас на Ван Бастена у 1988 чи про паненку Мілі в 2006.

Дивно, але в ці спічеві миті Зеленський як ніколи суголосний зі своїм ідейним супротивником, письменником Юрієм Андруховичем, який свято вірив у те, що Світлана Лобода справді могла стати нашою Ніною Гаґен. Він ще б Ірину Білик назвав нашою Nico, а El Кравчука – нашим Jobriath. Це вже ознаки осені Патріарха, пагінчики маразму.

В ореолі нейтральності-безликості-стерильності-анонімності Зеленський говорить те, що начебто від нього хочуть почути, і бажано ще відразу й відчепилися. Цим він нагадує україномовний трек від лейблу Потапа. З цієї безликості совкового мислення й виникає якась анонімна війна невідомо з ким (тільки під час нагород диктор згадує про російського снайпера) чи покруч про хітовий Гімн.

А також дивні натяки з паралелями на сусідів-кіднеперів, типу, москалів, де він чомусь не йде далі та не називає росіян педофілами (особливо після легендарного поцілунку в пупець). А ще недалекі заяви про перемогу голосу крові, русскоязичіє з гасел Партії регіонів чи набір автотренінгових прикметників.

Так раптом в постаті президента Зеленського й починає ще більше визрівати вже давнє питання культурного майдану для саме таких, як він (чи Бадоєв), представників місцевого арту, які вміють лише впарювати різноманітний непотріб (в статусі офіційної культури). На хвилі Євромайдану в цей перехідний період в українській культурі піднялось чимало розпіарених одноденок-паразитів за відсутності адекватного аналізу навколишніх процесів.

Жлобство, кітч та треш – три звичні стани українського шоу-бізу, якому добре в інфантильному гетто хайпів і фейків. Тільки глупі москалі (а наші слідом за ними) можуть назвати Паш східноєвропейською чи слов'янською атвєткою Cardi B. Цікаво, що в цій чемберленівській іпостасі також прописали й реперку alyona alyona, але де Карді, а де ці поки що одноразові Паш та альона? Усім цим фрешменам зручно у комфортному хайпі, де їх хвалять за банґери, яких просто немає.

Вишиватний проект Kazka з рук творців Вєрки Сердючки вкотре підсумував недалекість місцевого слухача, якому просто впало одним оком подивитися на ютубні хіти Польщі чи Туреччини, щоб потім не мліти за рекордною кількістю переглядів. А кон'юнктура Джамали з політичною перемогою на Євробаченні підняла хвилю істерики співачки Руслани про те, що ще трохи, от-от, і співоча Україна порве всю Європу та Америку.

Але наразі, окрім ДахиБрахи, Україна може обдаровувати навколишній світ лише своїм трешем. Навіть закономірно, що трешик виконавиці Maruv – це модернізований з плином часу треш "Диких танців".