Зміст статті

28 лютого 2019олександр ковальчук

Свінгери 2

Необов'язкове продовження лютого трешу Свінгери, також безглузде, цнотливе та придуркувате.

Передбачуваний та нудний треш вихваляється моралізаторськими нотками для електорату перед виборами поміж маніфестаціями цицькастої Даші Астаф'євої.

Несмішна комедія вже стала нормою для нового українського кіно. Сором'язливі та незаймані фільми про секс – також. Перші Свінгери (2018) зі своїм дешевим гумором з циклу "село і люди" були нудною хутірською самодіяльністю, де селючки косили під Шерон Стоун. Поміж сорому та ніяковості там не було ніякого сексу чи чогось приблизно схожого на сексуальність. За тупими інтонаціями йшли буфера та дупа Астаф'євої, за ними – продакт-плейсмент, а за ним – акторське перегравання (особливо Вертинського). Десь інколи там згадували про творчість Подера і навіть здогадувалися про існування Нікі Мінаж. Вся бурхлива енергія Кукуюка ішла десь котові під хвіст, кіно потребувало абсурду, але замість цього продукувало лише один маразм. З абсурду в Свінгерах був лише томик Кафки на поличці. З цікавого у тій халтурі можна було зауважити лише те, як гейський персонаж Вертинського з якогось сценарного переляку звинувачував Львів у гомофобності.

За рік після перших Свінгерів на українській нивці пседо-комедійної тупизни з'явилося чимало нових екземплярів: Dzidzio Перший Раз, 11 дітей з Моршина, Скажене весілля, Я, ти, він, вона, Зустріч однокласників, Продюсер, Пригоди S Миколая, Секс і нічого особистого тощо. Українсько-латвійський сиквел Свінгери 2 режисера Андрейса Екіса мусив хоч би якось реагувати на таку геометричну прогресію, але йому відверто пофіг. Він лише справно помножує кількість, а не якість, і так до відомої київської команди свінгерів ще долучається сам Дзідзьо в образі секс-гуру з фільму The Love Guru (2008). І це дивно, що лиш один Дзідзьо, бо там би ще міг запросто свінгувати Зеленський, хтось зі Скаженого Весілля чи хтось з Продюсера, де Даша вже іронізувала з власних буферяток. Це була б реально феєрична груповуха українських коміків на екрані, яку глядач ще, можливо, й побачить у третіх Свінгерах.

Нові ж Свінгери знову тримаються лише на Кукуюкові. Його копита вкотре заповзято висікають іскри, але цієї іскри недостатньо для того, щоб оживити це кіно, цю відверту суходрочку. Він єдиний з поміж усіх акторів фільму може розраховувати на свій, приватний спіноф, а також на нормальний сценарій та нормального режисера, наприклад, Непиталюка (без того продюсера). Хіба що ще Довженко після сцени з каченятками може вже читати діточкам замість діда Панаса вечірню казочку. Все інше знову нагадує божевільну молотарку, яку ніхто не може зупинити чи прибити по голові чимось важким чи тупим. Вона нещадно перемелює усе, що лише потрапляє їй під руки, відразу позбавляє це будь-якого сенсу, але водночас, претендує ще й на якусь селюцьку непорочність. Латвійський оригінал, до речі, дозволяв собі матюки і не був аж настільки хуторянським (і тут Свінгери можуть почоломкатися з фільмом Зустріч однокласників).

Колгоспні жарти Свінгерів, наче мала дитина, сунуть до рота усе підряд. Вони гіперактивно не можуть хоч якось устаканитись хоч на чомусь одному (якщо не згадують Винника, то цитують Казку). Несмішна комедія – це вирок. Рівень мислення в 2019 році десь в районі Файна Юкрайна – це вже клініка. Комунальний гумор привозить конструкції, де сміх має з'являтися з того, що гуру – це румунське прізвище, а герой Кукуюка погрожує своїй імпотентній цюцюрці пістолетом. Сценарій заповзято намагається бути смішним ("прутневий мольфар"), налягає на школотний генератор гумористичних скетчів, але його постійно збочує у ніщо. Пародія ющенівського гасла "Не словом, а хєром" негайно щезає десь у найближчому підворітті. Смішним ефектами биття голови об стінку під час сексу сценаристи Свінгерів могли б повчитися у першому сезоні серіалу Джессіка Джонс. Навіть в Шелдона, який не розуміє сарказму, веселіше обігрується фраза "кинь палку". Присутність переляканого дитяти Дзідзя (де він, а де кундаліні) нагадує про існування комедії Кавказька полонянка та львівської недокомедії Секс і нічого особистого. Гелій у вустах героя В'ячеслава Довженка знову натякає на фільм Зустріч однокласників.

В якусь мить за неустанним продакт-плейсментом та цицями Даші начебто виникають у ванні якісь алюзії на серіал Друзі, де герой Довженка, що той Чендлер Бінг. За всі цими мікі-маусами на волохатій сраці, за всім цим мірянням цюцюрками на кухні, за всім цим боллівудом, де гейський персонаж Вертинського може бути батьком героя Кукуюка, у Свінгерах бракує лише якогось кавелдика. І він тут таки з'являється. На бейджику пульмонолога Андрія пише "Садко А. С.", але для чого тут цей постмодерний нах? Та у трешевій всеєдності Свінгерів можуть спокійно поєднуватися беззубі жарти, фраза "баби липнуть, як гамно до кацапів" та цитатний стьоб з Кіборгів (в мобільних коментах героя Кукуюка), де Довженко грав головну роль.

Чогось навіть мінімально розумного у цьому фільмі краще не шукати. Яка криза маскулінності у стрічці, де Монро бездарно шамкає ротом під пісню Алли Кудлай, а сценарні порожнечі заповнють кобітячими бійками (салют Продюсеру)? Бідній Даші навіть не напряглися придумати якусь кращу легенду, окрім участі в кліпі Кургана. У гей-клубі чомусь звучить Іван Navi, а ще кажуть, що у представників ЛГБТ вишуканий смак. Маніфести про жіночу солідарність та чоловічу інфантильність закінчуються лесбо-сценою між Поляковою та Астаф'євою на тлі якої лунає прикольний смутовий соул і це найкраще (соул, а не лесбо), що є у Свінгерах 2. У плаксивому фіналі кандидат у Президент Михайло Кукуюк переспівуватиме "Так просто" Ірини Білик в образі Кончіти Вурст (десь би поруч мав бути Зеленський з косячком) і це б, типу, мало пародіювати флюгерність українських політиків. Але ж всі розуміють, що всім цим фільмовим потугам нереально далеко до поточного абсурду та шизи навколо.


фото: wikipedia.org

Автор: олександр ковальчук