Зміст статті

5 лютого 2019олександр ковальчук1646

Зустріч однокласників

Українська адаптація данської комедії відразу стає феноменом місцевого ідіотизму.

Комедія Зустріч однокласників від режисера Шпакова вже звично для нового українського кіно експлуатує примітивні жарти на тлі бездарної акторської гри.

Режисер Валентин Шпаков знімає своє кіно на замовлення телеканалу НЛО TV (це там, де убоге гумористичне шоу Мамахохотала) і тому не варто шукати нічого дивного у тому, що адаптація данської комедії Klassefesten (2011) моментально перетворюється на халтуру. Klassefesten (як такий собі привіт Похміллю у Вегасі) попри жарти про геморой, мастурбацію, порнографію чи поголені яйця працює на території пробудження головних героїв від капіталістичної забіганості та протестантських норм.

Трійця шкільних друзів, яка їде на зустріч однокласників з нагоди 25-річчя закінчення школи, шукає у тому road-buddy movie преображення та щастя. На протистояння старперів (тих, кому за 40) та хіпстерів лише натякається (а також на певні інші речі, до яких мають додуматися самі глядачі). У типажах головних героїв нема нічого вимученого чи штучного (як і в голих цицьках чи яйцях в сауні). А дисковий саундтрек на старті являє потрібний градус ностальгії.

Рівень акторства та режисури дає саме ту хуліганку, яка дозволяє вдало загортати сральні жарти у життєві моменти без особливої вульгарності чи примітиву. За жартами про чищення зубів маззю від геморою можна відразу натрапити на Горбачова, а там, далі, й на розмови про секс між Богом та янголами. Данська ода дитвацькій рухливості на тлі дорослішання закінчується батярським показуванням срак у вікна будинку літніх людей, але за всім цим не варто проспати епізод з червоною кулькою, яка передає привіти культовій короткометражці Альбера Ламоріса Le Ballon Rouge (1956).

Місцева адаптація данського фільму від режисера Шмакова відразу псує цю атмосферу тупими жартами, фанерними діалогами та жахливою акторською грою. Замість психологічних нюансів мікро-змін в образах головних акторів у Зустріч однокласників показують багато засніжених пейзажиків з дрона. Данське кіно адаптує до українських реалій трійця сценаристів, але окрім заміни вувузел на євробляхи нічого особливо актуального чи (специфічно локального) у цій стрічці немає. Зустрічі однокласників просто копіює цнотливеньку механіку стрічки Секс і нічого особистого від Ольги Ряшиної, і так вже традиційно перетворює усі сексуальні аспекти данського фільму на пісне та непорочне дріботіння ідіотиків.

Примітивний рівень рівень мислення та жартів режисера Шпакова перетворює незграбних (але милих) данських героїв на цілковитих ідіотів в українських реаліях. Усі актори (від сина Льоші до дівчинки Лізи) у його фільмі розмовляють та поводяться, наче ідіоти (а особливо ті, яких озвучують українською). Тут навіщось цитують Подера, обрізають сцену в проктолога, дають якісь дикі репліки жінці Льоші, псують епізод з газовими балоном, переносять епізод з чуханням з ресторану у клініку (певне, щоб не ображати діток) і забирають з кадру сталкерку Сімону. В данського фронтмена якоїсь попса-рокової групи принаймні була якась харизма (і ніжність). Але яка харизма та хуліганка може бути у Валєри Харчишина (особливо після Легенди Карпат) і тих двох, обабіч його? Вже б краще Геру взяли у це недо-кіно.

І за жахливим кастингом головних героїв варто зауважити, що всі фільмові кобіти настільки страшні, що просто капець. Усіх кобіт у цій чоловічій фантазії Шпакова навіщось перетворюють на щось настільки підлегле, упосліджене та тупе, чого навіть близько не було в данському оригіналі. Няшний епізодик з булочками у хлібному магазині тут трансформуються у хот-доги на заправці, де автоматом під час слова "дрочить" на щоку продавчині має хлюпнути майонез (типу Шпаков фанат братів Фареллі).

Для адекватної адаптації данського фільму у режисера під рукою немає нічого дієвого. Актори фальшивлять, продакт-плейсмент рулить, логіка втрачається (і тому фільм перетворюється на набір епізодів без мети), ліричні моменти губляться за вульгарним примітивом. Власне українські моменти розчиняються в бездарній реалізації. Петя Бампер зі Скаженого весілля навіщось приносить в сауну фразу "сереш?", а всі глядачі й без нього розуміють, що яйця Льоші ніяк не могли застрягнути в лавці (які навіть не показують, бо у Klassefesten вони таки були). Шпаков ще навіть привозить хачиків у туалеті та слово "китайози", але для чого?

Щось більш-менш приблизно смішне можна побачити лише в клініці фертильності (під бетховенську "Fur Elise"), де папужка Гоша кричить "дрочити-дрочити" (хоча навряд чи це щось нове), і в колективних співах під гелієм пісні Другої ріки "Вже не сам". Тут би можна було написати, що Харчишин пеленається хоч-якоюсь самоіронією, але фінальний епізод з вагітністю лише наголошує на тому, що це лише бляклі спроби хайпу довкола забутої постаті.

Немічний рівень режисури фільму Зустріч однокласників (і це за живого оригіналу чи серіалу Sex Education) ніяк не може потрапити у потрібні інтонації та нюанси і тому логічно закінчується цнотливенькою псевдо-хуліганкою в поліцейській дільниці. Показати копам сраки під "Бобіка" Бумбокса у 2019 році – це, звичайно, ще той маразм.


фото: in.ck.ua

Автор: олександр ковальчук
Коментарі читачів:
Додаткова інформація: