Зміст статті

21 лютого 2019олександр ковальчук1695

Продюсер

Нове дно української комедії від столичних селебів та інших ноунеймів.

Самодіяльна бентега київських селебретіс впарює свою халтурку під концептом фінчерівської Гри.

Роуд-муві режисера Сергія Вейна про пригоди продюсера, який з карколомними пригодами має привезти бабло на знімальний майданчик ось так відразу варто назвати знущанням над кіно. За подібне кінотеатри мають віддавати відразу після перегляду глядачам гроші, тому що немає жодної підстави для перегляду цього відвертого трешу. Це дурний сон столичних обсосів, де в комедії немає нічого смішного, абсурдного чи навіть обкуреного. Акторська гра у фільмі Продюсер відсутня як явище. І якщо в інших українських комедіях ще можна написати, що актори десь там собі переграють, то тут про таке навіть можна не думати.

Сметанка київських селебів (Андре Тан, Слава Камінська, Мішель Андраде, Дядя Жора, Санта Дімопулос тощо), вся ця метушлива шушваль столичних тусівок, яка мало кому цікава та потрібна, раптом (і запізніло) вирішила замутити самоіронічну колабу, але вивалила на екрани лише один маразм. Після такого феєричного дна, наприклад, Олексію Дурнєву варто заборонити підходити до кінематографу на гарматний постріл. Хоча колись, десь на початках, він так чудово бомбив фраєрочків зі своєю готичною подругою. Тепер він скотився до рівня Майкла Щура та усіх цих людей, яких пам'ятає лише Вікіпедія та віддана фан-зона. А оскільки сценарію у стрічці немає взагалі, то навіть сам Павло Зібров навіщось повторює на екрані давній скетч з пацаватої Ліги сміху, а також свій реп-батл на 95 кварталі товариша Зеленського.

А от Дашу Астаф'єву, яка місцями ще була так нічо в Свінгерах і так мляво, наче далека мрія, в Боботі, тут жорстоко кидають буферами (миттєвість її самоіронії) на амбразуру стрип-денсу. Але рано розслаблятись, бо режисерові цього замало і тому він випускає на екрани дівчачу бійку в калюжі. Калюжа настільки штучна, що авторам фільму навіть впадло сховати у воду усі кінці її церати. Варіанти вже давно пишуть, що природній ареал Дашиної пластики та парсуни – це польська еротика початку 90-х (минулого століття), але ж всі розуміють, що ці часи вже давно минули.

Майже відразу всіх так званих акторів цього недофільму хочеться відправити етапом до Сибіру або ж на хімію в Черкаси. Роуд-муві з обов'язковим преображенням головного героя у фіналі лиш безцільно нанизує один за одним тупенькі (навіть не абсурдні) сцени і таке щеплення вже стає фішкою нової української комедії. Вже згаданих тут Свінгерів міг би врятувати саме абсурд, але з тієї опери там лише томик Кафки на поличці. Відвертий шлак з жахливими приколами, діалогами та інтонаціями виконавців добиває відстійне озвучування українською (особливо, якщо порівняти з Ефіром Зануссі). І схоже, що творці Продюсера реально тупі чи відірвані від життя індивіди, які на титрах ще й дають блуперси з цілковим пануванням російської мови у кадрі. А навіщо в цій порнографії запікують матюки?

Блювотний вінегретик Вейна претендує на постмодерн, на хаотичну збірку фрагментів його улюблених фільмів. Тут краще, звісно, не згадувати братів Цукерів, Мела Брукса з його шедевральними Продюсерами (1967) чи Бена Стіллера з Громом у тропіках (2008), але варто таки зауважити дивні перегуки з лютим трешем Непиталюка11 дітей з Моршина. Всю цю акторську бездарність, пошуки грошей, підстави-вистави та моральні метаморфози підсліпуватих оченяток ідіотика та мудака (схоже, що і в реалі ці параметри ходять за Дурнєвим хвостиком).

У Продюсері режисер Вейн тупо скліщує фільм Тупий та ще тупіший (1994) братів Фарреллі зі стрічкою Гра (1997) Девіда Фінчера. Але навіть з трейлером наркомана в лісі та натяками на фільм Від заходу до світанку (1996) Роберто Родрігеса у цьому покручі немає нічого глючного, а для такого потрібно мати особливий талант бездарності. У сцені приходу, наприклад, герої біжать лісом, наче безголові олені, але це нічого, що їм до міміки Джима Керрі, як до моря рачки? Додуматися до пародії на Керрі за таких обставин і з такими акторами могла лише людина винятково обдарована об щось.

Майже вся дія фільму, до речі, відбувається у лісі, чарівному лісі з незрозумілими мешканцями, де репер Вася чомусь нагадує Суса з Ґравіті Фолз, а бандюки стріляють холостими (салют Джону Макклейну). Тут, у лісовому барі (?), пасуться реднеки та байкери і це так режисер хотів ще замахнутися на механіку Хижки в лісі (2012) Дрю Годарда? Тоді на фініші (а краще відразу на старті) монстри мали розірвати Дурнєва на запчастини. І вже, схоже, що зовсім випадково початок Продюсера нагадує початок хайпового серіалу Russian Doll, бо під час зйомок Вейна про нього ще ніхто нічого не знав, а це, до речі, міг би бути ще один напрямок розгортання сюжету фільму для морального перевтілення героя.

А так лише просто цікаво. Хтось з цієї фільмової убогості сам додумався до сцени тривалого сечовипускання чи просто хтось колись бачив Тома Генкса, Мадонну та Джину Девіс у фільмі A League of Their Own (1992) про жіночий бейсбол?


постер: twitter.com/ProducerMovie18

Автор: олександр ковальчук
Коментарі читачів:
Додаткова інформація: