Dzidzio Перший Раз

Бородатий малюк Дзідзьо починає сумніватися у власних комедійних талантах і тому нещадно експлуатує няшну мелодрамку з елементами інклюзії.

У дебютного фільму Дзідзя про контрабас було аж семеро сценаристів і тому й творіння його було криве, сліпе та дурнувате. У новій стрічці Дзідзя про перший секс десь п'ять сценаристів. Якщо продовжувати цю геометричну прогресію у майбуття, то можна собі зрозуміти, що нормальне кіно Дзідзьо зніме лише тоді, коли матиме лише одного сценариста.

Ні, Дзідзьо звісно чогось таки вчиться на власних помилках. Кращий оператор, ліпше поводження з місцевою географією, прості люди раптом грають краще, ніж всілякі там заслужені Горянські чи Вертинські з їхніми столичними кривляннями в дебютній халтурі. А головна героїня, модель та акторка Анна Тихомирова, посуває самого Дзідзя на маргінеси екрану.

І тут йому вже тре думати про продюсерське кріселко, аби не потикатися в актори чи коміки, бо навіть залізничний кран більш фотогенічний та цікавіший в кадрі, ніж Дзідзьо. Для нього, власне, вже можна придумати спін-оф а-ля Бобот на який мусить, полюбе, дати бабло Укрзалізниця.

Придуркувата атмосфера підліткових фантазій бородатого кіндера все ще продовжує страждати блюванням, пердінням та діареєю. Навіть тупо думає, що іконка Богородиці після клізми в сраку має викликати якийсь комічний ефект. У Дзідзя немає (і невідомо чи взагалі буде) талану, щоб ідеально поєднати свій потяг до срак з безсмертною любов'ю, ніби у фільмі Bridesmaids (2011), але він щось там продовжує мацати. Хоча, краще б він дивився новий серіал Майї Рудольф Forever. Його нове кіно таке ж нудне, несмішне та цнотливе (навіть з анальною фіксацією), наче дебютний альбом ще одного галичанина, Івана Navi.

Бородатий гумор Дзідзя розрахований лише на одноклітинних. Підліткам таке показувати вже запізно, а дітям, цій цільовій аудиторії Дзідзя, ще зарано. Цікаво лише, якщо в Дзідзя така пишна борода, то що в нього тоді твориться в зоні бікіні? Хоча таки варто сподіватися, що там не такі буші, як в Адама Сендлера у фільмі You Don't Mess with the Zohan (2008).

Навіть підліткові фантазії Дзідзя десь з далеких 90-х, де кобіта бажалася леді у вітальні та бляддю у ліжку (як претензійно тупо звучить нині цей мачизм). Але з того часу у навколишньому світі багато чого змінилося (вкотре кніксен стрічці Bridesmaids) і навіть в позачасовій застиглості ветхої Галичини.

Дзідзьо не збоченець навіть на лепту, хоча навіть в серпні він ходить у пальто, ніби зайчик, який у Стрийському парку показує цюцюрки. Його мама десь там собі думає, що він гей і це справді було б щось цікаве та несподіване у його прісній кінематографії. Але він лише інфантильний Шрайбікус у беретику, задротик, якого навіть важко назвати Незнайкою, який досліджуватиме природу капіталізму на побожній Галичині, усі її економічні принципи: win-win та кум-кум.

Допотопна придуркуватість Дзідзя навіщось привозить німий епізод з мокрою дівчинкою та шлангом, хоча ж помітно, що сам Дзідзьо не знає, що йому робити зі своїм шлангом. Скільки ним можна гратися, а скільки ні, наче Рейчел Мак-Адамс в тілі Роба Шнайдера в комедії The Hot Chick (2002). Місцями ця ідилія підліткових фантазій бородатої дитини нагадує пізні серії дитячого мультсеріалу Мія та я, де Розабелла Лауренті Селлерс вже настільки слічна та спрагла сексу, ніби не ще показувала циці в серіалі Гра престолів.

Десь тут Дзідзьо й починає цуратися свого комедійного таланту та починає невротично хапатися за щось більш стійкіше, пружніше, довше та товстіше. Наприклад, за свій голос чи за територію мелодрами, бо гумор – найнестійкіша річ на світі. Ось тут він ще є, а вже там, зовсім поруч, його вже немає, зник, щез. Але навіть в мелодрамі з усією химерністю любовного чару його колізії якісь занадто штучні та несправжні. І якщо він вже так бере глядачів горлом, то може йому вже краще знімати сільські мюзикли чи водевілі, а не комедії та мелодрами? Бо навіть в мелодрамі, де ніби все два на два, його постійно хилить кудись не туди сумнівами виробничого процесу.

Ось тут перед глядачам закоханий Дзідзьо повстає не оспівувачем срачки та пердячки, а тонким ліриком, ніжним романтиком, прости Господи. Аж раптом з цих райських кущів з кавайним серпанком лагідного, вечірнього сонечка навколо вилазить сцена з діставанням кліща з його живота, яка спочатку подається, як сцена мінєта на березі парадізної річки. Нафіга? Для чого? Це галицька версія фільму Interstate 60 (2002)?

Помітно, що Дзідзьо ще не бачив комедію The Cowboy Way (1994) з Вуді Гаррельсоном та Кіфером Сазерлендом, бо тоді тема вілиджа та оральних маніпуляцій заграла б в нього новими барвами. Але не це найгірший момент в його фільмі. Мелодрамні стосунки Дзідзя з американкою Квіткою (сестрою сусіда Боді Павука) він виразно маніпулятивно заводить на територію інклюзії. У чемної дівчинки Квітки проблеми зі слухом, вона носить слухові апарати.

І, схоже, лише це може бути причиною її закоханості у Дзідзя. Бо інакше незрозуміло, чому ця навіть типова girlnextdoor має дати цьому зачуханому Дзідзеві? Він точно не Леонард Гофстедтер, а вона, звісно, не Пенні, якій треба в двері стукати тричі. Непродуманість цього делікатного моменту вилазить Дзідзю боком навіть у будь-яких підліткових фантазіях. Якщо забрати цю особливість з образу моделі та акторки Анни Тихомирової, то це ніяк взагалі не вплине на перебіг фільму (окрім, епізоду в дзвоні).

А мораль фільму про перший секс на Галичині та повернення блудного сина вкотре можна відшукати у лоні святої Церкви. Можливо, навіть колись Дзідзьо ще зніме комедію про Андрея Шептицького і так назавжди стане придворним кінематографістом УГКЦ. Після Шляхетних волоцюг на території церкви Юра цьому вже ніхто не здивується. Незаймана лірика фільму вкотре показує кумедію преображення галицького грішника, стежки його покаяння та навернення до милосердного Бога.

І тут варто пропускати цілими сторінками епізоди, де Дзідзьо втрачає свідомість від безмежної кількості поюзаних кондомів під бабиним ліжком, де Бодя Павук влаштував собі регіональний траходром. І хоча сліди такої скверни, то особливий пунктик для чемного галицього хлопчика Дзідзя, але й незайманість дорослого (бородатого) пацана для побожної Галичини – це також ганьба.

Відсутність сексу на Галичині – це злочинне уникання виконання предвічного Божого плану, де треба плодитися та розмножуватися. І у нинішні часи, коли свята Галичина масово мігрує косяками до Європи, цей Господній план мусить виконуватися та перевиконуватися стаханівськими темпами.

Галицький Бог – не фраєр і тому навіть сільський ловелас Бодя (цей факер-терорист та каратист), який дає Дзідзеві заповідь "не залети" (наче лох), остаточно і назавжди залітає разом з коханкою, матір'ю навіть не його дітей (трьох, ніби янголів під Мамрійським дубом). І це йому, так би мовити, покута в назіданіє. Гірше сексу на Галичині, дітки, можуть бути лише наркотики. Саме від них так штирить Дзідзя (ніби він обдивився фільму Due Date), який показує казковій Квітці всю свою звірячу галицьку натуру.

Саме тому лише на благочестивій місії створення сільського хору на церковий празник й тримається увесь фільм Дзідзя про перший секс. Лише хор, який співатиме іже херувими, наріжний камінь його ніби комедії, ніби мелодрами. Нехай усе навколо розвалюється та руйнується (комедія та мелодрама), але ангельський хор дивуватиметься, а любов цвістиме рожевими пелюстками.

Після концерту Дзідзя у церкві на Спаса можна собі подумати, що він навіть достатнього прогресивний персонаж для галицьких палестин. Але він ще не бачив, як років 17 тому у Крехові брати-василіани (чи селезіани) доводили усіх побожних галичанок до оргазму своїми богобоязненими текстами на євроденсовий мотив.

Лише животворна Любов освячує навіть дошлюбний секс на Галичині. Однак і цю сакральну мить Дзідзьо примудряється спаскудити сценкою, де його дитяча іграшка тремтить крилами від його з Квіткою фрикцій. Але навіщо американці Квітці цей юний кідалт вкотре зрозуміти дуже важко, бо за інфантильністю таки варто помітити сліди Дзідзевого сексизму.

Сімейні цінності – це святе, це помічне для підйому галицької економіки, і тому омитий сльозами покаяння галицький грішник мусить одружиться з матір'ю трьох дітей (та своєї першої), і до скону нести свій хрест на хребті та їсти хліб свій гіркий. Лафа скінчилася. І чому Дзідзьо не гей?