Придуркувата недокомедія про пригоди Кевіна Маккаллістера в засніжених Карпатах.
Режисер серіалу Останній москаль Семен Горов продовжує обсирати Карпати вже в іпостасі магічного посівальника дитячої аудиторії.
Єдина втіха бездарного фільму Пригоди S Миколая від режисера серіалу Останній москаль лише в тому, що цей феєричний тупняк швидко закінчується. Горов не особливо напружується з тонкощами дитячого кіно, міксує Home Alone з радянськими комедіями та радісно впарює діткам під свято цю рідкісну пургу з совковими ароматами.
У паралельному залі (наче в паралельному світі) іде прогресивний фільм Людина-павук: Навколо всесвіту, лише декілька місяців минуло після прокату мультфільму Smallfoot, а фільмографія Горова продовжує налягати на екранну експлуатацію тупості та примітиву. В незапам'ятні часи режисер та кліпмейкер Горов подвизався на благодатній ниві мюзиклів зі звьоздами пострадянської естради переважно новорічної трансляції під бухло та олів'є. Але мюзикли Вечори на хуторі біля Диканьки (2001), Попелюшка (2002), Сорочинський ярмарок (2004), Пригоди Вєрки Сердючки (2006), Зоряні канікули (2007) на тлі Пригод S Миколая – ледве не шедеври горовської думки.
У цієї недокомедії аж чотири сценаристи і тут, напевне, треба писати, що Горова наздогнав синдром Дзідзя. За продакт-плейсментом Київстару, Світочу, Укрпошти та Нашого радіо вже світу Божого не видно, але добре можна побачити усю недбалість сценарію, убогість діалогів, плоскість персонажів, бездарну гру акторів та примітивність мислення режисера. Але ні, ця максимально відірвана від життя та реальності навколо тупість, яку частково знімали в павільйонах у Пирогово, таки спромоглася хоч на якусь правду життя в сцені, де головного злодія чи то годують, чи то катують шоколадкою "Світоч".
В рештках постсовкого кітчу, в допотопних приколах, в придуркуватому слепстіку блукає фотошопними Карпатами безглузда халтура, яка не знає, де себе подіти. У Гаррі та Марва було багато чого цікавого та людського, а усі герої Горова (позитивні та негативні) – клінічні ідіоти. Кевін ніколи не був таким тупим, як чемний хлопчик Артем. Головні герої Горова чомусь їздять у бусику в шапках та шаликах. Поліція чомусь їздить засніженим бездоріжжям Карпат ледве не на Пріусах і чомусь з наліпками Police. Горов збирається проштовхувати це гівенце десь закордон?
Тут згадують про шале та Куршевель, але чомусь в риму не згадують про блядєй. Як герой Вірастюка міг зробити снігом собі сиву бороду та брови? Навіщо Поля називає гуцулів аборигенами? Навіщо мама копа Юрка питається про те, чи в нього шапка на голові? Навіщо карпатські поліцейські грають у гру "Добрий коп, злий коп"? Навіщо Святий Миколай лізе цілувати руку копові, коли той каже, що він Папа Римський? Як малий Артем може в грудні лежати пузом на підлозі у хаті в якій ще декілька годин тому ніхто не мешкав вже декілька місяців (чи років)? Всі головні герої Горова модно вдягнуті, з планшетами та мобілками, але чому ж тоді Артем за три роки зібрав у свою свинячу скарбничку лише 27 гривень? А поганець Кабанюк, який цитує Шекспіра, навіть каже, що: "у наші часи 27 гривень на дорозі не валяються". Це у які такі часи? У Горова білочка?
Увесь цей маразматичний неадекват Горова нудно та страшно дивитися. За примітивними жартами зі святими Миколаями (Дідами Морозами), де один з них москаль, інший – африканець, а третій – вірменин зі Скаженого весілля, можна помітити лише планомірне знущання над Маколеєм Калкіним та Карпатами. А ще бажання побистрячку зрубати бабла з діточок. Ще можна десь собі зрозуміти кос під лінійку Home Alone і те, як малу Полю (Іванка Бородай, яка цього року ще засвітилася у Боботі) косять під Скарлетт Йоганссон та заставляють повторювати її фрази. Бородай, принаймні, гарніша, ніж Йоганссон в юності, і тому Горов дозволяє дати собі один ракурс її попи. Але для чого режисер цитує Весілля в Малинівці (сцена розподілу одягу між Попандопулом та Сметаною)?
Для чого він цитує кінцівку Джентельменів удачі (там, де два Хмиря)?
Попри світові цитати від Пригод S Миколая активно тхне совковим душком (бо інакше Горов просто не вміє або не хоче) і тому дитячий вертеп (обов'язково з малим Жидом) бігатиме за головним поганцем, щоб той згодом публічно перевиховався згідно радянської традиції поштаря Пєчкіна. Усе карпатське свято, до речі, своїми костюмчиками нагадує про радянську стрічку Свято Нептуна (1986), а от гуцулів на ковзанах вже можна було побачити у фільмі В тридев'ятому царстві (1970).
Горову просто впадло створити якусь оригінальну та цікаву історію про Святого Миколая і тому він банально затарює свою недокомедію усім, що валяється під рукою. Так засовує навіщось виступ убогого колективу фейкового року O.Torvald (раніше чомусь гадалося, що Tokio Hotel – це вже остаточне дно), щоб усі зрозуміли, що він дивився Гаррі Поттера і щось там знає про фронтмена гурту Pulp (а O.Torvald про костюмчики Kasabian).
Хоча це може так Горов ностальгійно замахнувся на творчість колективу Дикі гітари з казки Новорічні пригоди Маші і Віті (1975)?
За усім цим істеричним нагромадженням Горов забуває, що він знімає для дітей. Так у його фільмі виникають сексуально стурбовані батьки, а з ними й тема сексуального збудження за бабло. Поміж його персонажів також можна ще побачити бандита Дрища, ніби Горов обчитався книжки Дерманського "Жменька тепла для мами".
На роль компутерного хіпстерка Тата навіщось запросили поляка Пшемислава Ципріаньського, хоча могли прости дати шанс Антонові Птушкіну з Орла і решки (і ніхто б навіть не помітив різниці). Відфотошоплена Марія Єфросиніна не лише погана актриса (провокування голосом лавини – це вершина режисерського маразму). Її стервозна сучка з постійними думками про лаве навіть не дочекається трансформації у відьму.
І тому між цими двома все просто: вона йому не дає (бо він не особливо багатий) і тому, коли Артем каже, що він геймер, то краще б він просто сказав, що гей. Хоча коли пасивний Тато-задротик з-заду завалить одного бандита палкою Святого Миколая, то натхненна цим героїня Єфросиніної не лише захоче йому дати, але й зробити щось більш глобальне превентивного характеру.
Та усі добре знають, що навіть після листів щастя з Америки ця Мама таки кине колись того Тата. І тому даремно чемний хлопчик Артем просить у Святого Миколая миру та злагоди у сім'ї.
постер: wikipedia.org