alyona alyona "В хаті МА" (2019)
Сільський наїв реперки alyona alyona продовжує смішити своїм поспішальним трешиком.
З часу квітневого дебютника поспішальний ентузіазм реперки alyona alyona ніяк не може збитися з ностальгії за інфантильними часами. На новому EP "В хаті МА" вона й далі продовжує скніти маленькою дитинкою поміж сірого міста та марити утопічними конструкціями. У цьому процесі забронзовіння ще більше помітно з якими лютим пафосом месіанської постави вона пускається берега від пустодзвінного хайпу.
Схоже, що саме за своїм дитсадковим збуренням вона навіть не бачить усього трешу колаб з переоціненою Аліною Паш чи усієї провінційної бентеги від кліпового трешу про зупку, де чомусь всує згадують Лінча. Обкладинка цього міні-альбому начебто натякає на текст останнього треку "Казка", але ще більше він промовляє про те, що наразі alyona alyona – то персона без парсуни, безлике ніхто (якщо ще згадувати назгулів), а її нинішня творчість – це бліда тінь (репу).
У її бульбашкових ілюзіях досі незрозуміло, що вона (і навіщо) читає та що цей хутірський репчик може дати мешканцеві урбана. В її ще більш виразному крені у фолкове, щось більш-менш доречне можна почути лише в "Сіє віє". Арабські мотиви мали б давати якогось неспокою, ризику забороненого сексу чи збоченого вайбу, але ні, тут усе занадто комфортно та цнотливо.
Фінальний трек мєдлякової сповідальності нагадує квазі-християнські заскоки Монатіка і в тій ностальгії за батьківською писанкою у селі ще трохи й почне ввижатися християнський реп. Наприклад, "Отже, я читала дітям просто казку. Мов ліпила паску, де життя як пазли. І воно смугасте, люди носять маски. А слова як пластир. Як пластир, пластир до рани. В планах – сіяти любов. І діти ніби провідник. Усе тепло іде від них" чи "Всі мої слова прості. Глянь на себе у воді. Там є очі. Дитячі, щирі, наївні. Пригадай себе, як заспівають треті півні. Цей дитинства смак. Він солодкий і він терпкий. Бережи його, бережи своє люстерко". Або ж: "Проживати грамотно рік за роком. Бути з усіма, адже всі під Богом. Тільки щоб щирі би поряд. Справжні навколо із тих, з ким доля зведе" ("Сіє віє").
Схоже, що їй ще не пояснили карикатурної зужитості вживання слова "файний" (а також "ніт") у треці "Мамин суп", а тому увесь трек своїм незнищенним наївом й схожий на рустикальну пародію на реп ("Нам передавали то в одвічний спадок. Хто б не піднімався тут і хто б не падав. Як би не було паскудно на душі. Ліки – мамині супи і татові борщі". Уся EP "В хаті МА" звучить як пародія. До Кургана їй просто далеко, а текст (наче з натяком на Каньє Веста?) "я – непідйомний римо-моноліт" у "Дикі танці" не працює навіть, як іронія.
Дитсадкова мегаломанія тягне всі її амбіції на дно. Її босяцька утопія вже занадто бавиться фейком власного успіху та все більше вилуплюється її ліричний неадекват ще з дебютного диска. Вона постійно читає про порушення правил застарілих систем (за яке їй прийдеться випити лиха тисячу цистерн) у "Сніг розталий". Про якусь схоплену та неосяжну ціль (також "Сніг розталий"). Стелить про якусь липову правду та пробивання стін й довбаного зонда з упереджень та заборон у "Не перегоріти", але у фінальному треші треку це все більше нагадує маразм, де вона ще й каже, що: "І я для всіх не таких серед моря людей стану рятувальним фарватером".
Таке дике гонєво заганяє всі її скоромовки на територію рідкісного пустомельства, де вона починає своїми, типу, новими ідеями нагадувати допотопний колектив ТНМК ("В хаті Ма"). Вона просто не фільтрує свій базар і це навіть не схоже на стьоб: "Колихаю землю я, хай реве та стогне. Біля мене ті, хто тілом та душею повні. З неба зорі падають прямо у долоні. На меті качати світ, тобто цілі скромні". Там вкотре знову вигулькують сумніви щодо її адекватності в навколишніх процесах ("Я злітаю, і зі мною затягни тугіше пасок. Моя пушка скрізь, і ти від неї вже не знайдеш спасу. Кулі – то слова, в кулях маю порох"). А також й актуальності навсібіч, оскільки навіть феміністичні ідеї про молот Тора десь років 5 тому вже встигли обговорити дівчата з Теорії великого вибуху.
alyona alyona так старанно й вперто наголошує на якійсь міфічній та новій меті, постійно каже: "А завтра мій час" ("Завтра"), але її лубковий сентиментал лише щодня пересовує те омріяне "завтра" на наступний день. Вона нікуди не виходить, нічого не руйнує, не пробиває жодних стін. І комфортно залишається в полі старих українських уявлень про реп.