Трешевий відосік для фіналу конкурсу "Європейська молодіжна столиця" від юних послідовників міського голови Львова Андрія Садового.
Хто додумався засунути рагулів у відео для фіналу конкурсу "Європейська молодіжна столиця", яке висить на Ютубі міського голови Львова Андрія Садового, десь можна навіть здогадатися. Головне у цьому факті візуальної культури лише те, що Садовий благословив це відео своїм каналом, а значить й підписався заразом на таке вертепне сопричастя з представниками місцевого маразму.
Власне нічого креативного у цьому відео від креативних представників з креативного міста Львова немає навіть приблизно. Є лише звична на часі трешева стилістика української реклами (наприклад, Розетки чи Комфі), де хтось трохи передивився другу частину Голого пістолета (1991) братів Цукерів, а тому чомусь думає, що може легко дати градус потрібного абсурду.
За кадром мовить голос Віктора Розового, представника команди Загорецька Людмила Степанівна з Ліги сміху, яка також мало що має спільного з гумором та абсурдом. Розовий гадає, що дає під різдвяну музичку дає щось смішне (рагулі подібну пародію на гумор називають словом "крінж") та самоіронічне (тобто хуліганське), але він якось засвітився у маразмі Скажене весілля, і це все, що треба знати про нього. Хіба що ще можна тут згадати його проєкт Kurwa Matj, як убогий мостиський косплей на Двісті Boys.
Нічого нового, звичайно, у цьому рагулізмі немає поблизу Садового. Тут можна згадати, наприклад, і історію з роликом Москаленка до Євробачення 2017, і пам'ятник садовому рагулізму – пам'ятний знак малому Моцарту.
І навіть те, як сайт його побожної дружини, Катерини Кіт-Садової, перетворився на жовту помийку. А як вони починали – перше аналітичне інтернет-видання Львова! А як вони високо літали – розумний сайт для розумних людей! Кіт-Садова у цій неспокійні часи щось забагато коментує речі, які далекі від її уяви, а тому краще б вона краще слідкувала за своїми працівниками. Вони так завзято піарять лжепророка Стахіва, що незабаром за прикладом бородатого анекдоту провтикають і друге пришестя Христа, якому закинуть щось єретичне та богохульне.
Перші ознаки цього вже можна побачити у новині про смерть луцького священника Олега Ведмеденка, де головне наголосити на відірваній частині нозі. В історії українського богослів'я та містики Ведмеденко має стояти біля Григорія Сковороди, але кореспондентка західнету Тетяна Бугаєнко чомусь припускає, що у його школі "займались вивченням та тлумаченням Біблії за неканонічним методом". Тобто працівниця богомільної Катерини Кіт-Садової нічого не знає про Александрійську богословську школу, але впевнено триндить про щось неканонічне?
З цікавого тут можна виокремити лише те, як міцно довкола Садового нині цементується образ жертви обставин. Садовий – жертва детермінізму. Це не він такий (поганий), а це час такий навколо. Він лише простий радянський обиватель, Семен Семенович Горбунков, якому сліпа доля підкинула на голову вже четверту каденцію на чолі міста Львова.
І коли в готелі "Атлантік" (тут вкотре можна шкодувати про те, що ніхто так і не зробив стамбульський мешап Діамантової руки (1968) Леоніда Гайдая та Вампірок-лесбійок (1971) Хесуса Франко) оголена акторка Світлана Світлична кричить в екран сакраментальне "Нє вінаватая я! Он сам прішол", то кому адресований цей крик душі? Звісно, що рідній партії та трудовому народу.
Так і Садовий поміж цього рагулізму довкола себе (це у нього арафатка на шиї чи вишитий рушник?) кричить: "Я – невинний (агнець), це вони самі за мене голосують". Так і мусить, бідачка, нести хрест сей важкий, їсти хліб свій в поті свого чола та ходити до сповіді.
Під час садового петанку біля Порохівки можна навіть мимовільно зауважити якусь паралель зі стрічкою Старики-розбійники (1971) Ельдара Рязанова, яку знімали у Львові. Це історія про людину, якій вже варто піти на пенсію, але вона змушена щось періодично красти для порятунку своєї кар'єри (від одного блатного персонажа, якого грає Андрій Миронов, який би запросто міг зіграти Андрія Івановича у байопіку Садового), кається у цьому, але йому ніхто не вірить. І так варто тут таки наголосити на тому, що творці молодіжного відео, окрім рекламного рагулізму Львова, ще й встигли запороти стільки вигідних локацій міста.
І якщо українські кінокритики вже починають поволі визнавати, що у комедіях Дзідзя немає нічого смішного (з Зеленським вже давно все зрозуміло), то там дивись за декілька років може нарешті дійдуть й до нікчемного шоу Майкла Щура, який вже мохом поріс у своїх бездарних спробах дати щось схоже на гумор.