Зміст статті

24 березня 2022Ксенія Савчук

Світлана Стечак: Немає такого перевізника, який би нині не возив гуманітарну допомогу

Розмова з депутаткою Львівської обласної ради Світланою Стечак.

Варіанти розмовляють з депутаткою Львівської обласної ради (ВО "Батьківщина") та керівником Центру пасажирських перевезень Світланою Стечак.

Як змінилося Ваше життя з початком війни?

Я до останнього не вірила в те, що Росія нападе. Для мене такий сценарій був нелогічним, адже це мало б означати, що Росія сама затягне петлю на своїй шиї. Якщо мене запитували, то я впевнено казала, цього не буде. Тому що вже у двадцятих числах лютого до мене зверталося чимало знайомих, які хвилювалися та не знали, що робити.

Важко нині описати той стан вранці 24 лютого, коли ти не розумієш, що робити та куди бігти. Аеропорти закриті, всі дзвонять, у всіх паніка. Хтось залишився в одній країні, хтось – в іншій, комусь потрібно добратись додому, а хтось хоче виїхати. Втім досить швидко тих, кому потрібна була допомога з виїздом, стало більше, оскільки до Львова почали прибували переселенці. Це було жахливо, але я продовжувала працювати.

Водії, з якими я розмовляла у ті дні, розповідали, що відсотків сорок з них просто посивіли в перші дні війни, тому що нестерпно боляче бачити на платформі матір з маленькою дитиною, яким ти не можеш допомогти виїхати, оскільки в твоєму автобусі не залишилось жодних місць: ні стоячих, ні сидячих. Один водій сказав мені, що не впевнений, чи захоче ще працювати, коли це все завершиться, тому що морально важко винести людські страждання.

Ви зараз займаєтеся гуманітарною роботою?

Я допомагаю добровольчому формуванню територіальної оборони "Лев", яке створили з ініціативи та під керівництвом депутата Львівської обласної ради Назарія Сумала. Поміж добровольців чимало наших депутатів і моїх однопартійців. Безпосередньо я займаюсь доставлянням гуманітарної допомоги з-за кордону та далі: зі Львова на схід.

Ми організували сортувальні склади в Польщі: у Перемишлі та Жешуві, маємо три склади у Львові. Нам передають допомогу з багатьох країн Європи та США. Частину гуманітарної допомоги надходить до Львова рейсовими автобусами, іншу ми веземо фурами. Нещодавно допомогли доставити з Німеччини медичне обладнання для польового госпіталю.

Як вибудовується ланцюжок гуманітарної допомоги?

Значну роль тут відіграють персональні контакти. Наприклад, моя компанія займається перевезеннями, а тому має багато партнерів у всіх країнах Європи, до яких курсують наші рейсові автобуси. Наш партнер, литовський перевізник Євролайнс передав мій номер телефону Литовському консульству в Україні, і так чимало хто з інших міст в Україні та Європі отримав мій контакт саме там.

Велика кількість різних бізнесових організацій, які мають контакти з Україною, також залучені в цей ланцюжок. І звісно, що гуманітарна допомога йде від української діаспори. Багато українців мають свої магазини в Європі. Зараз ці магазини використовують під збір гуманітарної допомоги, яку згодом звозять в одне місце, а багато хто відправляє гуманітарну допомогу рейсовими автобусами. Немає такого перевізника, який би нині не возив гуманітарну допомогу. Автобуси їдуть в Україну завантажені, практично всі пасажирські місця також.

Зараз вже внормували та відпрацювали всі процеси надходження гуманітарної допомоги. А ось у перші тижні було важко, оскільки ще не вибудували всю логістика. Телефон тоді розривався, все писали на листках, потрібно було всю цю інформацію швидко переварити, і лише тоді ти розумів куди бігти та що робити.

Спочатку ми возили гуманітарну допомогу безпосередньо з Європи в Україну. Потім зрозуміли, що не маємо у Львові великої площі для сортування. До того ж чимало європейських перевізників не ризикують їхати до України. Тому ми й організували склади в Польщі. Зі львівських складів відправляємо гуманітарну допомогу далі, на схід, згідно зі зверненнями, що надходять до нас з Херсона, Вінниці, Києва, Миколаєва, Сум чи Одеси. Для потреб нашої області наразі нічого не лишаємо.

Яку допомогу потребують на сході?

Переважно мова йде про медикаменти, дитячі речі, дитяче харчування та засоби безпеки. Зараз ми також готуємо на схід партію бронежилетів та взуття для бійців територіальної оборони. Від закордонних партнерів отримали самі жилети та металеві пластини до них, а вже у нас знайшли фабрику, що вшиє ці пластини в жилети.

Які проблеми нині виникають у наших перевізників на міжнародних автобусних рейсах, тобто тих, хто вивозить українців в країни Європи, а в Україну доставляє гуманітарну допомогу?

Всі вони зараз напружено працюють, і я переконана, що їхні проблеми потребують додаткової уваги та допомоги з боку держави, насамперед на рівні обласних воєнних адміністрацій. Я щодня спілкуюся з водіями та бачу, які вони втомлені та виснажені, але продовжують працювати. Наприклад, мені дзвонять з Чернівців та кажуть: "Купи нам, будь ласка, хліба, тому що ми з дороги, змінили автобус, спали під гаражем, в автобусі, і вертаємося відразу назад". Багато з них залишається у Львові, тому що чекають на запчастини з Європи, ремонтуються у Львові та їдуть знову в рейс.

Важливою передумовою перевезень у будь-який час є безпека пасажирів. Вимоги до цього зараз значно послаблені, а в деяких випадках контроль за безпекою перевезень взагалі відсутній. Потрібно створити доступні умови для перепочинку водіїв поблизу кордону, адже абсолютна більшість з них не мають часу на те, щоб повертатися до своїх домівок на відпочинок. Також варто обладнати додаткові майстерні для технічного огляду та ремонту автобусів неподалік кордону. Значною проблемою зараз також є відсутність запасних деталей для ремонту автобусів, а це також негативно впливає на безпеку перевезень.

Військовій адміністрації разом з перевізниками, на мою думку, варто було б знайти оптимальний варіант забезпечення громадських міжміських і міжнародних перевезень пальним, оскільки ця проблема значно впливає на їхню вартість для пасажирів.

Перевізники, які працюють на міжнародних рейсах, можуть в Україні залити на АЗС в бак лише 40 літрів солярки, а далі пальне купують вже закордоном, де ціни виросли за останній місяць в півтора-два рази. Можливо, що варто створити банк палива для перевізників і внести їх до переліку транспорту, що матиме пріоритет на АЗС. Водночас хотілося б, щоб влада врахувала, що всі офіційні перевізники не лише сплачують податки, але й активно залучені у надходження гуманітарної допомоги до України.

А якщо ще говорити про  захист інтересів споживачів, владі варто було б на період воєнного стану зменшити чи скасувати вартість заїзду для перевізників на автовокзали у Львові. Це також позитивно вплине на вартість квитків для пасажирів.

Під час війни не до туризму, але чи були якісь проблеми з поверненням наших туристів в Україну після початку війни?

Таких випадків немає. Жоден туроператор ні під час карантину, ні зараз не залишив своїх туристів напризволяще. Після закриття авіаруху в Україні ми скерували всіх туристів в аеропорти Угорщини чи Польщі, і вже звідти вони верталися в Україну наземним транспортом. Є достатньо й тих, хто залишився на курортах Єгипту, наприклад. Вони живуть у різних готелях, і їх відселили від росіян, щоб уникнути конфліктів.

Також всі наші клієнти, які зробили бронювання турів напередодні початку війни, мають бути впевнені, що це бронювання не зникне. Щоправда, нині ми не маємо для них конкретної відповіді. Але лише ситуація зміниться, то ми відразу перебронюємо тури.

Єдиною величезною проблемою, і я навіть планую офіційно звернутися щодо цього до міністра інфраструктури, є те, що частина авіакомпаній вийшла з українського BSP Україна. Це міжнародна організація, що збирає кошти від продажу квитків та розподіляє їх між авіакомпаніями. Багато авіакомпаній зараз вийшли з неї, а це позбавило клієнтів туроператорів можливості використати квитки, які вони  вже оплатили. Якщо компанії не повернуться назад, то треба думати про те, як забрати гроші.

Для мене зараз важливо втримати команду, персонал та забезпечити їх заробітком, щоб вони мали за що жити. Зараз ми лише продаємо автобусні квитки.

Як ви сприйняли ситуацію з тим, що Львівська обласна рада призупинила свою діяльність на час воєнного стану?

Сумую, чесно. Ніколи не думала, що це скажу. І шкодую, тому що було чимало планів, які не вдалося реалізувати через війну. Все обов'язково зробимо, але вже після війни. Я впевнена, що все буде добре, ми вистоїмо, тому що воюємо за Батьківщину, за свою землю, майбутнє своїх дітей.


фото: Фб Світлани Стечак

Автор: Ксенія Савчук

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.