Зміст статті

9 травня 2022олександр ковальчук

Шишки, палки та горішки

9 травня на Пагорбі Слави у Львові під час війни.

Під час війни з росіянами та путінських квазіпарадів 9 травня на Пагорбі Слави у Львові доволі малолюдно. З 10:30 та до 13:40 тут можна було перетнутися хіба що з тридцятьма персонами.

Поміж можна було зауважити деякі приснопам'ятні лиця з решток ветеранських організацій та парафіян на Короленка. Зранку навіть кажуть було двоє священників з бородами.

Пагорб Слави повільної перетворюється на румовище, руїну колишньої слави. Повільно перетворюються на руїну і його відвідувачі. Звісно, що це переважно російськомовні особи пенсійного віку. Співають пташки, світить сонечко, навколо пливе замріяна благодать. З цієї нагоди деякі з вдячних відвідувачів намагаються завбачливо зафіксувати своїми камерами усі могилки та скульптури, тому що наступного року їх вже тут, можливо, більше не буде.

Шматочком рідної землі, що так пахне російським духом, вони походжають дбайливо, але обережно. На кожному кроці за ними чатують чужі вуха та очі, а тому варто бути уважним. Лише десь у куточку можна крізь зуби стиха матюкати національну поліцію, яка їм так впритул короткозоро нагадує місцевих націоналістів, яких тут нині зовсім нема. А ще цьому замінованому полі галицької неприязні можна згадати і їхнє незмінне червоне кодування в одязі та аксесуарах, оскільки з червоними прапорами вже невільно ходити на людях.

Лише один незмінний місцевий ватник хоче хоч якось виявити свою бунтівну вдачу внука славних визволителів, а тому поводиться так, наче вважає себе останнім російським самураєм у бандерівським краю. Він щоразу демонстративно виструнчується своїм ватним кодексом з давно забутих фільмів, а тому хіба що нагадує так якусь місцеву карикатуру на Юкіо Місіму чи когось з фільмів Куросави Акіри. Занадто багато емоцій нуртує на його обличчі, як на самозванця-самурая, і тому він більше схожий на якогось заштатного штабскапітана з високоблагородієм на губах десь з-за Оки-ріки.

Якщо хтось з фільмачів збирається знімати кіно про 70-80-ті, то на Пагорбі Слави нині він би міг собі відшукати чимало пристойного реквізиту для духу часу, і навіть декілька вдалих парсун для картин художника Репіна, хоча режисер Лозниця так постійно нарікає на брак автентичних облич для фільмів про стару епоху. Всі вони лише більше увиразнюють навколишню руїну своїм ветхим одягом, старомодними фризурами та натрудженою православною духовністю на лиці після невидимої брані з бісами та спокусами. Наостанок вони вдячно вклоняються павутині на Пагорбі та побожно хрестяться трьома перстами.

Цьогоріч дехто з нинішніх візитерів Пагорба Слави якось вже зовсім мимовільно, але цілком запрограмовано, починає візуалізувати у меморіальному обрамленні свій русскій мір із гівна та гілок. Несвідомим колективом вони втілюють у життя візії російського письменника Олександра Проханова про російський народ-бурундучок: "Русскій народ гатов в мінуту бальших пєчалєй прєвратіцца в народ-бурундук, народ-хамяк, он будєт запасать на зиму всякіє карєшкі, всякіє лукавкі" (гріби, ягади, арєхі).

Хтось з них рве на могилу невідомому героєві цілу гілку каштана, а хтось – й цілий пакет бузку. Дві уцерковлені подруги у хустках, прочанки-паломниці з далекого монастиря, блаженно моляться біля скульптур червоноармійців химерним міксом радянського та православного. Замість звичних квітів вони кладуть на могили кульбаби та шишки.

Шишки нині – хіт сезону на Пагорбі Слави, запоребрикове ноу-хау, яке, можливо, має нагадувати про міцні сибірські морози чи тонко натякати на те, як російський ведмідь полюбляє шишки та сушку. А ще один замурзаний вуйко з казок Павла Бажова, окрім бузини, приніс зі собою ще й торбинку горіхів. Він кладе їх на плити солдатам, а щоб вони не скочувалися донизу, то він справжнім народним умільцем підпирає їх інсталяцією з трави та сухих гілок.

Поза гербарієм для загиблого солдата можна різко зауважити, що майор Путін нині не у фаворі, а от диверсант-терорист Кузнєцов – сексапільний топчик. Усі пенсіонерки богомільно зупиняються біля його могилки, кладуть квіти та хрестяться. Схоже, що передчувають скоре перенесення його мощів якоже посуху у далекі краї за тридев'ять земель у чорта в зубах. Усім іншим ці байкальські пенсіонерки показують лише язика та дулю одночасно, хоча начебто ходять у трофейних бундесних пумах з В'єтнаму.

А от молоді нині майже немає, а та, що є, лише нагадує православних металістів в екзилі. Один інший правнук переможців прийшов на Пагорб Слави майже весь у білому з білосніжними нарцисами у руках. Чинно та повільно він розкладав свої квіти, однак наприкінці несподівано виявилося, що сам він з Донецька, а от на військовий облік ще чомусь не став.

А для всіх інших лунає трек "Enemy" лондонського гурту Archive з нового альбому "Call To Arms And Angels" (2022).

Автор: олександр ковальчук

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.