Зміст статті

21 жовтня 2022Софія Боженко

Василь Сеньків: Ніколи не думав, що так знову буде потрібна моя допомога

Розмова з німецьким волонтером Василем Сеньківим, який займається гуманітарною допомогою вже понад 20 років.

Українець, громадянин Німеччини Василь Сеньків займається гуманітарною допомогою вже понад 20 років.

У 2000 році він одним з перших отримав в Україні волонтерське посвідчення, яке видала благодійна організація Християнська турбота. Як запевнив Василь Леонтійович, це посвідчення йому вручила Людмила Кучма, дружина тодішнього президента України Леоніда Кучми, яка була активно залучена до благодійної діяльності. 

Василь Сеньків працює у муніципалітеті німецького міста Білефельд, є активістом української діаспори та української церкви. Нині він об'єднує навколо себе десятки благодійних організацій та сотні людей, які хочуть допомагати Україні вистояти в її боротьбі за свою свободу та незалежність.

Після 24 лютого Василь Леонтійович вже понад 15 разів привозив гуманітарні вантажі в Україну, зокрема й на Львівщину. Як і 20 років тому, надійним пропуском для його праці є його волонтерське посвідчення. Жодних інших документів, які підтверджують його статус волонтера, він не потребує та не хоче мати.

Василь Сеньків

Як так сталося, що саме ви отримали волонтерське посвідчення з рук Людмили Кучми?

Я народився у селі Малий Кучерів Чернівецької області. Наприкінці 80-х років минулого століття я опинився в Німеччині як вільнонайманий працівник та залишився тут назавжди. У 90-х роках доля привела мене на роботу до Євангельської церкви, яка мала свою гуманітарну службу. Так я став допомагати своїм друзям та знайомим, які залишилися в Україні. Купував за свої кошти та передавав до України одяг, адже це були складні часи, люди потребували найнеобхіднішого.

Про це довідалися в Чернівецькому відділенні Християнської турботи та запропонували мені стати їхнім волонтером й отримати офіційне посвідчення. Тоді ніхто жодних довідок не давав, а це посвідчення  дозволило мені спокійно перетинати кордон.

Як волонтер Християнської турботи я зібрав і завіз декілька машин гуманітарної допомоги для дитячого будинку в селі Страшевичі, що на Самбірщині. У мене серце замліло, коли я побачив те, у яких умовах дітки живуть у тому будинку. Ліжка та постіль мали сто років, а діти милися з труби. Я вирішив для себе, що буду їм допомагати. І допомагав всі ці роки до того моменту, поки дитячий будинок не закрили й не зробили там прихисток для літніх людей.

Василь Сеньків з Олегом Кріпом

З лютого напрямок вашої гуманітарної роботи змінився?

25-26 лютого я вже був в Україні. Мені пощастило познайомитися з волонтером Олегом Кріпом з Львівщини. Хоча на початках нашого знайомства я його чесно попередив про те, що перш ніж спільно працювати, я перевірю чи справді він є волонтером. Олег пройшов цю перевірку. Тому що, якщо чесно, то до мене звертається чимало таких людей, яким я ніколи допомагати не буду. Я також вже тоді вирішив, що не допомагатиму своїй малій батьківщині, Чернівцям, оскільки вони далеко від війни, а допомагатиму там, де справді потрібно. Нині у мене є декілька напрямків роботи.

По-перше, до мене звертаються німецькі благодійні організації з Білефельда, Бонну та інших міст. Я допомагаю їм доставляти гуманітарну допомогу в Україну. Беру відпустку власним коштом, але беру правильно, з п'ятниці до понеділка, щоб мати достатньо часу для того, що залагодити всі справи, оскільки в Україні багато бюрократії, але з тим справляюсь. Добре завжди допомагають на кордоні. Уявляєте, одного разу в спеку 35 градусів я віз дві тонни ковбаси не в холодильнику. Людям пояснив, пропустили без черги, однак три години таки простояв. Але ковбаса була врятована.

В іншому випадку я допоміг релігійній організації "Допомога з серцем" з доставленням 30 автомобілів швидкої медичної допомоги в Україну, яка в усій Україні збирає кошти на купівлю цих автомобілів. Ці автівки поїхали у Львів, Ірпінь, Бучу тощо. У цьому проєкті нашим партнером в Україні є мер Сокаля Сергій Касян.

Одна німецька гімназія звернулася до мене з проханням допомогти підшукати в Україні дитячий заклад, якому б вони могли допомагати. Я запропонував їм співпрацю напряму, щоб діти бачили, кому вони допомагають. Мій партнер Олег Кріп знайшов дитячий будинок у Журавно на Львівщині, і я зараз працюю над тим, щоб налагодити цю співпрацю.

Українська діаспора в Білефельді долучається до гуманітарної допомоги Україні?

Так. І нас ця допомога надзвичайно згуртувала. Тут мене знає чимало мешканців завдяки тому, що в минулому я грав у футбол, був суддею, і зараз граю в футбол 60+ та суджу матчі. А також, звичайно, завдяки праці в муніципалітеті.

Влада міста за моїм сприянням виділила для нашої громади величезний склад, де наші дівчата плетуть сітки. Ми також купуємо на м'ясокомбінаті ковбаси, які фасуємо у вакуумні пакети та відправляємо в Україну. А ще облаштували центр для наших біженців, куди вони можуть прийти та знайти для себе якісь речі. Ми всі разом готуємося до святкування 50-річчя нашої церкви, а також ще замовили пам'ятник жертвам Голодомору, який плануємо поставити біля церкви.

Які труднощі нині доводиться долати волонтерам під час допомоги Україні?

Брак коштів на допомогу. Наша громада збирає їх через церкву, люди змучилися допомогою, вже не можуть. Але я знаходжу та намагаюся допомагати. Це також й ріст цін. Нині, щоб власним автобусом поїхати в Україну та вернутися до Німеччини, потрібно майже 800 євро. Також й різні бюрократичні перепони в Україні. Наприклад, щоб перерахувати гроші для дитячої установи від німецьких партнерів я потратив два дні лише на те, щоб відкрити рахунок. Без цього я не міг вертатися, оскільки маю обов'язково надати на митниці звітні документи.

Що Вас надихає далі продовжувати займатись гуманітарною допомогою?

Довіра людей, єдина думка щодо подій, які відбулися, а також моя наполегливість. Я ніколи нічого не роблю без плану, намагаюся зрозуміти деталі, щоб зробити добре. Також у мене є прохання. Я хочу відшукати свого колишнього армійського товариша. Це Зеник Боций, який мешкав у Львові на початку вулиці Зеленої, 1959 року народження. Ми разом служили у Хусті в 1977-1979 роках у військовій частині № 86777. Я бував в нього в гостях, знаю його сестру. І якщо вдасться це зробити, то буду я щасливий.

Василь Сеньків та Зеник Боций

P.S.


директорка Журавненського будинку підтриманого проживання психоневрологічного типу Ольга Буянова

Волонтери Василь Сеньків та Олег Кріп надали вкрай необхідну гуманітарну допомогу нашому будинку. Адже ще 16 березня до нас евакуювали дітей-сиріт з Запоріжжя зі спеціалізованого будинку дитини "Сонечко", і нам потрібно було створити для них гідні умови проживання, а також підготувати наш будинок до зими. Завдяки благодійникам та насамперед Василю Сеньківу ми вже чимало встигли зробити.

Саме він передав нам фінансову допомогу з Німеччини, яка дозволить нам розпочати ремонт системи опалення. Також до нас із Німеччини їдуть харчові продукти, зимовий одяг для дітей, іграшки тощо. За його сприяння ми також нині налагоджуємо співпрацю з німецькою гімназією. Ми лише розпочинаємо цей процес, але все рухається достатньо швидко.

Автор: Софія Боженко

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.