Пісні фронту 2023 (# 47)

Декілька треків від представників української попсцени, що намагаються стати суголосними навколишній війні з росією.

Українська попмузика змінюється повільно. Інколи навіть декілька вдалих альбомів за рік може бути великим щастям. Ще повільніше змінюється реакція місцевих музикантів на якісь великі виклики. І саме тут немає жодних особливих сподівань, оскільки майже увесь перебіг цього процесу можна передбачити наперед.

Хто страждав кон'юнктурою та халтурою до війни, той продовжує її робити зараз у неошароварних шатах. Історія вкотре повторюється тьмою аматорського трешу, який за місяць вже ніхто навіть не згадає.

Аморфна попса й досі так тримається зубами за щось старе, що може дати лише щось банальне у своїй пластмасовій плаксивості.

Циферблат вкотре закриває своїм карнавалом схему існування гурту Our Atlantic, хоча відразу чомусь хочеться згадати кліп мексиканського колективу Juanpalitoschinos на трек "Una Vez Más".

Галичанин Козловський вертає до вітчизняних слухачів з інкубаторним попом на краю безодні. Комічний еквівалент й так подекуди веселого фільму The Pale Blue Eye.

Одеський колектив Electrobirds з готичним приреченням для панича Садсвіта після його фонкового косплею.

Дещо вдосконалений тренд колективу Go_A, якому ще тре підтягувати свою лірику з тенет неошароварщини.

Казковий шансон про нев'янучу квітку, стиглу аличу та лікування обіймами до сивини. Чоловічий варіант виконавиці Kola під гітарку.

Бумбоксовий привіт барабанщиці Дорофєєвій від дещо кращої версії симулякрів з Tember Blanche.

Типу мемний мачо-поп зі згадками про Бардаша без особливої фантазії.

Адепти кальянного репу на Вкраїні милій продовжують нести у маси свій романтичний банал, хоча на мить там таки здалося, що ліричний герой зачаклує її все ж своїм хоботом, а не холодом.

Цікавий випадок зацукрованої вщент Ірини Білик з православно-патріотичним вайбом ангельської цноти.

Графоманська репчинка про справу життя та силу у будні від серця до серця.