Боб Крома і Ласта "Вітер" (2023)

Андеґраундна пародія на Псюка від здичавілих звичаїв репера Боба Крома та його черешневого побратима Slava Lasta.

На україномовному альбомі маріупольського короля бум-бепу Боба Крома хоч якийсь промінчик світла у його диктанті з букварика можна відшукати хіба що поміж пародій на Псюка. Якщо Псюкові можна так безпардонно впарювати свою графоманську пургу, тому іншим зась?

У графоманському наборі слів на альбомі "Вітер", що постійно шпортається та затинається недорікою, якесь флоу можна почути хіба що з великого переляку біля мангала. На російськомовних альбомах Боба Крома також нелегко відшукати щось краще, а от його інструментали справді шкода витрачати на ці букварні скоромовки.

Це типова проблема місцевих реперів. Вони вже давно б знайшли своє місце під сонцем в інструментальному хіп-хопі, якби остаточно забили на ті зрадливі слова.

Але навіть у пародіях на колгоспного Псюка ("Дні", "Куток") чи реперського мегаломана Гоню ("Светр") немає нічого особливо цікавого. І який сенс стібати кізяк-реп на кшталт альбому Хонеста та Шахіда "Все на свої місця" (2022), якщо ти начебто легенда андеґраунду?

Усі охочі можуть послухати на альбомі "Вітер" не реп, а якогось Потапа ("Треба"), хай йому грець, кумедну графоманію з букварика для студентів, які вивчають українську як іноземну ("Торба", "Вечори", "Аудіоносій"). Власне, все це дійство й нагадує одну халтурну пісеньку плеканців Потапа, яку ті змушені були співати українською через непереборні обставини зовнішньої дії довкола.

Навіть там, де ця тугоязика недоріка шпортається вже менше, кумедна графоманія нікуди не щезає ("Кайнозой", "Молекули"). Це така собі опецькувата декламація скоромовок, які лише дещо рятує непевна атмосфера глюків навколо. Хіба що там, де альбом збивається у своєму диктанті на суцільне повторення, можна відчути натяки на щось адекватне. І навіть подумати собі крадькома, що Боб Кром має бути великим фанатом дуету Pete Rock & CL Smooth.

Добре, звичайно, що він поміж іншого семплює трек ВІА Ватра "Вівці, мої вівці". А ще б краще він нарізав діда Панаса замість тутешніх корифеїв слова з минулого століття чи віршів Тичини.

Уся їхня голосова присутність якась занадто осоловіла (особливо Ніни Матвієнко), і тому навіть навіщось глузлива. Так за пародією на Псюка з його псевдорепом (і це легко зрозуміти) можна узагальнено вийти на сліди такої собі пародії на всю нинішню українізацію місцевої музики (а не на деяких її неошароварників). На перекривляння тьоті Моті з її канонічним девізом "краще бути зґвалтованою, ніж українізованою". Хоча, звісно, це просто у нього може бути такий побічний ефект від знайомства з буквариком.

Згодом варто лише не брати за приклад слова вусаня з гурту Тонка, який навіщось так наївно вирішив стрибнути на хвіст мовного питання в дусі рагульських стендапів сумчанина Редьки.