Рома Майк "New Era" (2023)

Новий альбом волинського репера Роми Майка демонструє відчайдушний потяг до саморуйнування власних треків задля невідомих ефектів.

За два роки після марудного рнб на альбомі "Рома Майк" (2021) у діяльності Роми Майка нічого не змінюється під сонцем. Вже першим своїм треком у цьому приджазованому репі речитативом він опускає себе до пекла.

Якийсь рівень виконання у нього таки є, але робити колабу з Винником з львівського гурту Мері – це вже якийсь акт безпорадного відчаю. Своєю лірикою та інтонаціями Рома відразу руйнує увесь свій настрій та саунд. Словесна безпорадність у простеньких квадратах – то якийсь втомлений Гоня, а на приспіві – слабенька тінь пізнього Скрябіна.

Рома Майк – типовий представник андерного гетто, яке постійно канючить за тим, що його беззубі проповіді ніхто не возвеличує, і не менш невтомно сподівається на епічне перевідкриття за двадцять років. Вже котрий рік Варіанти намагаються усіх їх підштовхнути до інструментального хіп-хопу, бо з саундом у них майже немає проблем, але вони й досі намагаються складати свої слова до купи на рівні молодших класів.

Рівень мислення на альбомі "New Era" просто вражає своєю ностальгійною нездатністю хоча б до мінімальних змін за таких великих орієнтирів перед носом ("Коли"). Єдиний позитив тут для Роми Майка лише у тому, що його фітоносці ще гірші, ніж він, всі ці Вохи, Хлопці та Бешкети з тим особливо покручем "творчий стержень вже повний крові".

Рома власноруч нищить свій розслаблений вайб, перетворює своїм безпредметним речитативом на ніщо. Тут й справді немає нічого такого, щоб років за двадцять можна було назвати цікавим чи недооціненим. А його бородатий та прокурений мачизм за таких обставин, то якесь звичайне просторікування у тісному колі однодумців. Краще б він вже перейшов на мамбл чи еротично стогнав під ці ніжні інструментали, тому що це справжня трагедія – оце привселюдне самознищення.

Три останні треки ("Забувший", "Дім", "День Ніч") мали б стати його славою, але замість цього слухач лише слухає виконавця, який не дотягує до своєї музики. "Дім" міг би стати його найкращим треком, але навіть Положинський на канікулах зачитав би його краще. Усе, що тут навіки лишається під сонцем, це лише перелік слабенької лірики з претензією на якусь хвільозофію призвичаєння до навколишнього середовища від волинського екклезіяста на лавці.