Рома Майк "Рома Майк" (2021)

Дебютний сольник володимир-волинського репера Роми Майка дарує лише 25 добрих секунд з усіх 15 треків альбому.

На своєму дебютному альбому репер Роман Майк, учасник колективу Ешелон, дає той типовий приклад, де місцева душа хоче дати фірмовий шик чогось заокеанського, але місце народження ніяк не пускає її у блакить. Суворий детермінізм загубленої локації волочиться за спиною важкими кайданами та не пускає душу поета до раю. Ліричний герой продовжує лупати ту скалу знудженим Сізіфом, але нікому від того не легше.

Рома Майк нагадує своїм марудним рнб (а десь і джаз-репом) місцевого поета Сергія Жадана, який на футуристичній халтурі "Фокстроти" (2021) заліз своїм пролетарським бокалом на чужу територію. Десь він нагадує й львівського співака Паліндрома, який чомусь гадає, що реп є його покликанням. Репер Рома Майк також думає, що рнб це щось його питоме, але замість рнб він насправді дає якусь хутірську пародію на жанр.

Усе добре на його дебютному альбомі можна почути за перші 25 секунд. Далі буде лише один маразм, словесна безпорадність, інкубаторні квадрати в стилі колективу Ціна Ритму, а також чітке усвідомлення того, що він взагалі не відчуває та не розуміє рнб. Він точно не Maxwell і навіть приблизно не D'Angelo. Він точно не Frank Ocean і навіть R. Kelly, якого нині так швидко скасували, не варто згадувати поруч. Він, звісно, ще може замахнутися на самих Boyz II Men, але більше схоже на те, що він десь краєм вуха чув про японця Joji.

Своїми інтонаціями та текстами Рома Майк просто псує весь саунд навколо себе. Він їжачок в тілі трепетної сарни. Його містечковий мелос чомусь не дослуховується до майже безсловесної спроби рнб від Zbaraski, і тому замість жанрових сплесків, схлипів та хлипів тут народжується лише надія на те, що Курган & Agregat після постдиско на альбомі "Зембонджу" (2021) таки зійдуть на благодатну територію рнб ("Золотко", "Кров кольору пелюсток", "Світло мого дня").

На теренах Ціни Ритму це вже дещо краще, ніж дитяче фентезі Zombo & DJ Shon "Comin' At Ya" (2021), але неособливо ("Сили", "Кораблі"). Щось своєю учнівською спробою більше нагадує ауттейк гурту Бумбокс ("Босоніж") транзитом через плінтус Беz Обмежень чи Сальто Назад. Десь просто у Роми Майка ввижається аж періщить зьома-танцюрист Монатик ("Дощик"), а десь він зовсім безпорадно скочується в кальян-реп ("Сонячний зайчик") а-ля Скофка, щоб дати щось типу емо, якому не повірять навіть у Станіславові.

Десь у нього стирчать й вушка російського репу з дитинства на кшталт пітерців Krec ("Станемо морем") чи москвичів Кровосток ("Золотий дракон"), а десь він вдає з себе едлібну пародію на нью-йоркську школу а-ля City Morgue ("Нагуляний").

Рома Майк банально втомлює своєю містечковою версією великих ідей, а тому йому вже треба брати Паліндрома в побратими та писати якусь матюкливу колабу про головне ("В сотий раз").

Щось добре на його альбомі могло бути на треці "Відображення". Найкращим треком цього диску міг би бути "Вуличний музикант", але там його так блаженно спокушає доля Василя Васильціва у тексті, що йому вже треба вставити у чергу за львівським дуетом Tadey.

Свята простота не доводить Рому Майка до добра і тому на останньому треці диску ("Дай тепла") він щиросердним наївом дає самого The Weeknd. У тих неонових блискітках настільки жахливий текст, що у десь у Тернополі зашаріється навіть колектив Tvorchi. Але у Камінь-Каширському це проканає. Локачі та Іваничі – назавжди його, а Рожище – це його відвічна вотчина. Шкода тільки, що Липини вже забудували, але десь поруч завжди є Олика, де можна бахнути якийсь історичний концертик для пташечок та комашок, для братика Сонця та для сестрички Місяць.