Курган & Agregat "Зембонджу" (2021)

Ідеальний піжонський вихід колективу Курган & Agregat з блаженним бальзамом на душу.

Харківському колективу Курган & Agregat постійно доводиться балансувати своїм аутсайдерством між своїми та чужими, начебто між низьким та високим, хоча вони тягнуть за собою цілу вервичку стадіонних хітів, яким заздритиме будь-який представник місцевої попсцени.

Від запуканої общаги та до "Учительки", "Кент підарас", "Тусуйся" та "Пострижись як в прошлий раз", де якщо забрати майже весь explicit, то буде дитячий хіт всепланетарного рівня, що безтурботно стібатиме найбільший гіт Вані Дорна.

Курган & Agregat – реальні таланти української сцени, справжні артисти, а тому дещо дивує зневажливий снобізм щодо їхнього репу від людей, які полюбляють вимучені пєрдолєнія всіляких ярмаків, лоїків та фрілів, а також сонму інших безликих ноунеймів-фрешменів від яких тащаться продюсерські пуссі з сайту rap.ua. Дивно, що досі в контексті місцевих реалій їхню концепцію ще не назвали українською реінкарнацією групи Sparks?

У романтику блаженних 80-х на території постдиско (яке періодично озирається на спадщину Chic) з привітами італо-диско та нью-вейву їх впевнено виніс трек "Gabeli".

А бронебійні хіти альбому "Зембонджу" вже зовсім навічно отаборилися на цій чистій, наче сльоза дитини, щемливій місцині. З чогось подібного навколо можна згадати гурт Latexfauna (з якими вони й записали тутешній хіт "Ретузіки"), нікому невідомий львівський колектив Nemo, який доводить все це щастя до жахливої пародії, а також, прости Господи, російський колектив Меджикул. По той бік кордону цю музику часто називають hypnagogic pop і тут можна згадати Chromeo, Neon Indian (2015 року), Twin Shadows та особливо німця Roosevelt.

З чогось вже зовсім найновішого варто згадати дует Magdalena Bay (якщо вже хтось хоче чогось більшого в синті-поп, то й аргентинку Fransia).

На тлі надміру такої вісімдесятницької екстази новий альбом Курган & Agregat зовсім не губиться, а відразу своєю органічною пластикою впевнено залишається в лінійці чогось класичного. Їхня ідеальна стилістика, ідеальні тексти та ідеальне виконання дають саме той ефект піжонського, стильного та притрушеного, а тому це прекрасна та артистична реабілітація сороміцького щастя 80-х.

У ці неспокійні часи холодної осені (та майбутньої зими) романтичний альбом "Зембонджу" стає фантастичним бальзамом-амброзією на душу. І, до речі, якість його мемічного потенціалу навіть не варто порівнювати з пісною цнотливицею Jerry Heil, яка лише вміє кліпати великими очима, але ніяк не може злетіти вище.

Хітів на альбомі вистарчить на всю українську попмузику у 2021 році, а до їхньої глибини деком йти усе життя сізіфіком. За іронією над валом музики, яка косить під 80-ті Курган & Agregat своїми солодкими хуками (з вокодерним салютом Daft Punk) можуть ще й персонально простібнути співачку Луну та мотиваційні потуги Вакарчука з Калушем ("90 днів", "Параноя").

Дістається тут й стерильному колективу Our Atnlantic, який вирішив тупо копіювати український соул без душі ("Комплекси"). У зальотах на територію шпількового синтвейву ("Серйозний Сем") альбом більше нагадує саундтрек до нового фільму Антоніо Лукіча, який мусить реабілітуватися за серіал Секс, Інста і ЗНО, і який можна буде відрази різати на меми, типу, таких.

І навіть на цих нових хітах варто окремо писати про гіперхітові треки "Таксофон", "Валентина" (з її ліричною цитатою, яка відразу запускає вояж-вояж асоціацій та Газебо з Шопеном) і, звісно, "Ретузікі" з конкретною цитатою нектарного італо, прекрасною лірикою та гумором, де відразу можна згадати обабіч класичний хіт The O'Jays "I Love Music" у бомбічному реміксі Тома Мултона, де назавжди зібрана воєдино вся золота есенція соулу, фанку та диско.

Божественне воплочення альбому "Зембонджу" на місцевому ґрунті (і з місцевим сенсами) настільки реальне та живе, що не вірити в це одкровення колективу Курган & Agregat можуть лише сліпі, глухі та дурні (але не відають вони, що чинять).