Безрадісний мем-поп всеукраїнської цнотливиці Jerry Heil, якій краще податися в секс по телефону.
Новий EP виконавиці Яни Шамаєвої ака Jerry Heil знову працює на довколишнє різноманіття в українській природі, але вкотре з тих результатів лише краплинка козлячого молока.
Безлика віртуальність на "#Особисте" начебто прагне якоїсь концептуальної ідеальності, але всеукраїнській цнотливиці Jerry Heil цілі парсеки до секунди на екрані у виконанні Ани де Армас. Як, зрештою, і альоні альоні, яка своєю троєщинською голотою та тупими відмазками намагається косити під Lizzo.
Jerry Heil знову ламається перед екраном своїм мем-попом без особливої креативності чи якоїсь іскри. Своєю знудженою копіпастою вона продовжує копирсатися у смітті для інтернетних маніяків потойбіч, а тому з такими багатогранними талантами їй би було краще податися у секс по телефону. Там би вона мала більше кешу та надію на коучний підйом в перспективі.
Знову важко сказати, що вона когось особливо стібе своїми треками. "Голою" добре на території пластмасових плачів гуртів на кшталт Один в каное, вилизаність треку "Lullaby" більше нагадує пародію на Скрябіна, а "Овердружба недосекс" достатньо кволо експлуатує аніме-фактуру для задротів. Можна, звичайно, вагатися щодо усвідомленого концептуалу двох російськомовних треків ("Девочка любовь", "Не ори мам"), але ці типові сюжети та інтонації ще те звичайнісіньке пекло русского міра.
Навіть захід місцевої цнотливиці в бордельні образи "Особисте" з подальшою експлуатацією рнб не дарує жодної променистої ейфорії догори ногами. Це не так знову щось під Джамалу, як звичайний переспів старого треку "Охрана отмєна" з млосними поглядами. Jerry Heil зовсім не Jhené Aiko і точно не Homay Schmitz чи Snowpoet. Типова проблема для нинішнього стану української культури, де замість того, щоб зробити щось тривале (бо ж рекламка натякає), тупо переймаються одноразовими проблемами (бо вище голови не стрибнеш).