Зміст статті

12 березня 2021олександр ковальчук

Джамала "Ми" (2021)

Маніфестний поп від Джамали з пластмасою назовні та декількома кониками насподі.

Шостий альбом співачки Джамали розганяє хвилі денної повістки на крилах актуальних маніфестів навколо.

На торішньому диску Вакули "Вне времени" (2020) є трек "Пастка", де Джамала несподівано нарешті (для соулу чи фанку) почала обдаровувати навколишній світ оргазмними звуками. На мить здалося, що це цілий подвиг з її вуст, який нарешті потягне за собою цілий тектонічний зсув у її творчості (попри чи то алюзію, чи то цитату, чи то плагіат треку Kelsey Lu "Poor Fake" з альбому "Blood"). Але згодом виявилося, що альбом писали поспіхом, а все це якийсь необов'язковий імпровіз, що не матиме, схоже, жодної пролонгації надалі.

Справа, звісно, що не у звуках догори, а в емоціях назовні. Замість них на альбомі "Ми" Джамала пропонує лише пластмасовий поп з суцільним напучуванням усім, хто поруч, ніби вона національний пророк Вакарчук на альбомі "Оранжерея". Схоже, що все це впливи колаб з невдалою реперкою alyona alyona, яка нарешті добре зрозуміла, що не має нічого спільного з хіп-хопом, а тому моментально посунула в бік рекламних маніфестів з профільним хайпом (на гейтерах, зокрема).

Альбом "Ми" після дисків "Подих" (2015) та "Крила" (2018) ще більше йде саундом в поп, тут немає груву (хоча "Загадка" щось там хоче, але це навіть приблизно не Sister "Love Me Right") та налягає на вилизану баладну сентиментальність. Останні два треки ("Кохаю" та "Like A Hero") відверто пасуться на території трафаретної маячні, де бракує лише Пилипа Кіркорова в шубі та вушанці, який коситиме під екоактивіста Майкла Джексона. Але замість Кіркорова тут можна почути такого собі виконавця Jah Khalib з патріарахально-пацанською лірикою про якусь шантараму парусскі (яка знову нагадує пітерського репера Ассаї та його альбом "Фаталист").

Попри певну хітовість деяких треків альбому ("Вірю в тебе", "Сила", "Загадка") Джамала вже значно відстає від торішніх дебютантів Дао Парк з диском "Подорож" (2020), хоча могла б знічев'я передати привіт Jerry Heil чимось на кшталт "Disco Man" від Remi Wolf.

Але ж вона королева місцевої сцени, жива класикиня, переносна скинія, а тому мусить тримати рівно спину та руки. У неї вже виходить шостий альбом. На ньому вона двічі згадує про мінливе життя, але на десятому році її альбомної творчости все ще важко збагнути, хто ж така ця Джамала, і чого вона, власне, хоче. Їй знову бракує якогось коника, вибрику чи іскри. Вона пливе за течією, їй досить того, що там пропливає поруч, а тому писати про якийсь свій голос навіть не варто.

Цьогоріч се духопідйомна пластмаса на кшталт непереконливого стрибуна Монатика та інфантильного утопізму alyona alyona про новий день та нове життя ("Вогонь і вода"), де її сексуальне шепелявлення цнотливиці напрочуд вульгарне. Грайливість її іронічної прифанкованості ("Загадка") чомусь виразно середньостатистична та передбачуванна вкрапленнями у своїй саксовій екстазі (без шику джамалиної обраниці Jessie Ware). З 80-х ("Вірю в тебе" та "Вдячна") вона бере лише чемність в романтичнім обрамленні повчання, хоча, звісно, несподівано, що "Вдячна" своєю стадіонною дякою так нагадує великий хіт Fleetwood Mac "Big Love".

Тоні Брекстон переживає другу молодість зі своїм новим, незмінно чуттєвим хітом "Gotta Move On", а Джамала дає стерильний маніфест про жіночу силу "Сила" (продовження треку "Крила" з попереднього альбому), де замість того, щоб явити щось з вокалізів Jennifer Holliday, вона чомусь лише беземоційно дихає. І кліпом там буде, щось типу Pink Sweat$ "Heaven", тому що "Pynk" Жанель Моне, то вже занадто для цієї країни.

То може Джамалі просто перейти з одного виду спорту в інший, повернутися зрештою до джерел та почати культивувати кримськотатарський колорит а-ля рівайвл анатолійського року у Derya Yıldırım & Grup Şimşek? Чи поєднати тамтешні синтезатори з 80-з зі кримськотатарською мовою (якщо вже так карикатурний гурт Kazka пасеться у турецьких чартах) та вродити щось, типу, Altin Gün "Maçka Yollari" з нового альбому? Хто, як не вона, мусить бути амбасадоркою кримськотатарської культури в народні маси.

Найбільше на альбомі "Ми" тішать деякі тексти її треків. Вона ще інколи не настільки автохтонна носійка української мови, а тому тут ще трапляються комічні у своєму наглому одкровенні моменти (через подекуди літературний ігнор навколишнього контексту живої мови) а-ля: "ти спини мене і схамени" ("Кохаю") чи "весь час в голові лунають щастя звуки, тримай мене за руку" ("Ми"). Варто також сподіватися, що Джамала таки відчуває всю підступність фрази "відчуваю я силу – повні вітрила" ("Сила") обабіч запозиченого вульгару "радості повні штани"?  Найбільше на цьому диску тішать таки її коники в ліриці, які так нагадують феміністичні фокуси Лесі Українки у "Лісовій пісні", ті її гендерні перевертачі.

Так, у треці "Сила" можна натрапити на таку собі парафразу євангельського епізоду про Ісуса та ангелів (Мт. 4, 6): "тепер не боюся болісно впасти, бо сила підхопить мене, як міцний літак", а в треці "Вогонь і вода" на те символічне обернення – "я вогонь, а ти – вода" (тут ще є невідомо чи навмисний момент "не тримаю образ" з наголосом на ). Варто сподіватися, що це таки все сплановані речі, тому що так Джамала возноситься до звабливої двоїстості любовних забав, де їй треба лише дещо нахімічити зі своїм саундом, інтонаціями та емоціями заради потрібної іскри.

Автор: олександр ковальчук

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.