Всенародна мемоносиця пріснувато копирсається в школотних косплеях.
Безликість косплейного потягу Яни Шамаєвої ака Jerry Heil можна вже було почути на дебютному EP "Мій дім" (2017), який випустив лейбл співачки Онуки та товариша Манекена. Там Шамаєва дещо запізніло реагувала на нове рнб з тими розпацяканими акварельками та косила під Джамалу (навіть краще інколи ніж сама Джамала).
Увесь цей коктейлик кумедно добивала стрьомна лірика та пацаваті потуги замахнутися на авангард поп-музики (типу, FKA twigs) десь в районі Троєщини. І скільки ж закономірного у тому, що на лейблі Vidlik Records Яна Шамаєва лунала, наче якийсь онуччин ауттейк.
Дебютний альбом "#Я_Яна" продовжує цю копіпастну традицію і тому особливого життя у цій конструкторній збірці мертвих деталей для школоти не варто очікувати. Мило, але нецікаво та одноразово. Вже добре, що це співається українською і це така собі україномовна відповідь районному жлобству Потапа і Насті Камєнських (та їхнім легіонам), нова радість Патріарха Андруховича. На весіллях це піде замість Вєрки Сердючки (а це вже прогрес). Біля Jerry Heil гуртик Dilemma повстає цілковитим та безповоротним плінтусом (і це вже суперпрогрес), а інколи це все краще, ніж скоромовки Аліни Паш (гіперпрогрес). Своє місце у Вікіпедії та в історії нової української музики Jerry Heil таки матиме. Десь поблизу вишиватного проєкту Kazka в суголоссі проєктів, які спеціально заточували під певну публіку та її побажання.
Але що спільного Jerry Heil має з музикою? Навіть до "Заї" Бамбінтонової їй достатньо далеко зі своїм беззубим гумором та пережованим саундом. Поблизу Кургана з Агрегатом, то вже зовсім несерйозно згадувати. Не працює Jerry Heil навіть як пародія на нинішній стан української музики з її плагіатною халтуркою масам, бо стібати ту мудобратію треба жорстоко та відверто.
У творчості Jerry Heil сміх виникає не там, де вона собі хоче. Як і на EP "Мій дім" тут весело спостерігати за тим, як обережно вона блукає плагіатною нивкою (де її рятує хіба що пародійна парафія) чи як натхненно вона косить під Charli XCX чи MØ (і тому як стьоб пострадянської музички це також – так собі). З мисленням у цьому школотному одноманітті попу (чи реггетону) вже звичні проблеми, а фірмова вилизаність лейблу Vidlik Records дуже швидко втомлює тричі пережованими образами, а тому вже не рятує навіть головний хіт-мем про охорону чи "Кубіки Рубіка", бо село і люди – це наше все. Можливо Jerry Heil ще колись і вилізе з цієї жаб'ячої шкірки косплею своїм невинним ротиком, але точно не зараз.