Зміст статті

20 листопада 2020олександр ковальчук

Мавка I. Лісова пісня (1976)

Еротично-сотеріологічна анімація душі за мотивами драми-феєрії Лесі Українки.

Зваблива мультиплікація Лісова пісня (1976) студії Київнаукфільм від режисерки Алли Грачової як прелюдія до порнографії Мавка. Лісова пісня від студії Animagrad.

Таємнича та дивна пісня Лесі Українки своєю універсальною історією спроможна заохотити сестринськими паралелями і конвеєрну студію Волта Діснея (Покагонтес), і геніального Хаяо Міязакі (Принцеса Мононоке чи Віднесені привидами) з його особливою любов'ю до екотематики, потойбічних світів та маленьких дівчаток.

Готика, еротизм та чорний гумор "Лісової пісні" (1911) настільки впливають на режисерку Грачову, що її Лукаш у Лісовій пісні (1976) так схожий на портрет Миколи Гоголя, що здається ще трохи, і сюжетний вибрик винесе сцену якоїсь оргії за участі великого Миколи Васильовича. Але подібним, щоправда, більше у трешевому варіанті, страждали творці російського серіалу Гоголь (2019), який нещадно експлуатував естетику Сонної лощини (1999) Тіма Бертона.

Саме мультфільм Бертона Труп нареченої (2005) відразу можна згадати обабіч мультиплікації Грачової в їхньому суголоссі символічних та сюжетних ефектів (плюс бонус з українськими замовляннями). Закінчується ця історія тим, що згодом Алла Грачова зніме за мотивами творів Гоголя мультфільми Квітка папороті (1979) та Вій (1999). Біля всієї цієї токсичної чортівні за Гоголем варто ще згадати й очманілу психоделію мультфільму Михайла Титова Страшна помста (1988).

У нинішні часи доповнити горорну тематику "Лісової пісні" ("найкраще для русалки сидіти край рибалки" чи "а я щось знаю, любчику, хороший душогубчику") могла б лавкрафтівська мелодрама Spring (2014) Джастіна Бенсона та Аарона Мурхеда, яка перегукується однією ящіркою з малюнками Софії Караффи-Корбут (Львів вже давно б мав завести собі таку дівчинку з тентаклями, щоб відлякувати туристів).

Грачова чітко ловить лесину карнавальну грайливість та еротизм довкола сезонного культу помираючого та воскресаючого бога, її анімаційна пластичність постійно перетікає з одного стану в інший. Лесине вивертання навспак християнської адаптації народних вірувань у Грачової узгоджується з радянською практикою антирелігійної кампанії Хрущова, де будь-які культові потяги відразу висміювали (карнавалізували) та привселюдно оголошували чимось напрочуд допотопним. Її Лісова пісня розпочинається танцями всілякої нечисті та чортівні у Вербну неділю (перед Навським тижнем) з котиками у руках, і першим на думку радянському глядачеві спадає не язичницьке свято, а саме Вхід Господній в Єрусалим.

Поблизу радянської політики партії про атеїстку та антиклерикалку Лесю Українку особливий прикол ще у тому, як Грачова ідеологічно працює з елементами модного на той час хардроку, який в СРСР миттєво пов'язували зі сатанізмом та іншими нехорошими збоченнями. Усі з'яви Того, що в скалі сидить (як найбільше втілення усього темного) супроводжує дісторшн у лісі. Чортовиння з таким натхненням ганяє Лукаша, що увесь їхній легіон у певний момент концентрації на екрані мусив би стати обов'язково обкладинкою якогось альбому блек чи дез-металу (відгомін психоделічного року буде в Капітошці аж в 1980 році).

Мультфільм Лісова пісня начебто заточений під дитячу публіку, а тому в сексуальних підтекстах весняного пробудження оригіналу Грачова не може дозволити собі навіть параджанівських сценок з фільму Тіні забутих предків (1964).

Не буде тут і сонячної оголеності чехословацької предтечі стрічки Післязавтра (2004) Роланда Еммеріха у мультфільмі Krtek ve snu (1984).

Грайливого еротизму Леся розлила в оригіналі по самісінькі вінця навіть попри всі фалічні символи а-ля пояс для чресел чи сопілка (де їй відразу передасть привіт стрічка Чужий: Заповіт (2017) Рідлі Скотта). Її Мавка – зальотна придзиґльованка, а не якась цнотливиця (торішнє літо з Перелесником). Дивно, що її ще досі не зробили іконою фрілаву.

Вона досвідчена у пестощах ("Твоя сопілка має кращу мову. Заграй мені, а я поколишуся") та іронічна на язик ("Зимові довгі ночі, а в дівки гарні очі – недарма паничі їй носять дукачі"). "Ти звик до пестощів?" – питається вона в Лукаша і далі пристрасно пестить його, а він скрикує з мукою втіхи. "Мавко, ти з мене душу виймеш" – каже Лукаш, і що це як не оральні паралелі? А це Лесине млосне "розмаяв їй віночка". І про які збоченства з Камасутри варто думати під час подальшої фрази "і, пестячи, кропив росою косу"? А цю спробу Лукаша напитись березового соку сестри її берези (крові її) хіба не надолужить згодом Пенелопа Круз у репліці до Джека Горобця: "Щоразу як бачимось, ти хочеш мене чимось проштрихнути"? Всю цю святкову екстазу Грачова змушена лиш прикривати блаватом квіток, але стегна у танці ніколи не брешуть обабіч плодючої та набубнявілої символіки.

Потойбічний (по той бік суспільних норм поведінки?) еротизм Мавки у "Лісовій пісні" подвоюють ще малюнки Софії Караффа-Корбут, але під час перегляду мультфільму Грачової постійно блукає спокуса вважати, що вона таки бачила еротичне аніме Еїті Ямамото Kanashimi no Belladonna (1973) за мотивами книги Жуля Мішле "Відьма".

Особливо після ерекційного збільшення Лісовика під час перетворення Лукаша на вурдалаку.

Трансформації Мавки перегукуються з антиклерикальною структурою життя Жанни, її сексуальним пробудженням, зрадою, розп'яттям на хресті та подальшим спаленням. Якщо ж продовжувати Лесин карнавал у місцевому контексті, то посестрою "Лісової пісні" на перетині теології та порнографії можна назвати фільм Битва на небесах (2005) Карлоса Рейгадаса (а її символічним продовженням один з епізодів серіалу Californication). Після такого, власне, ще більше дивує те, що в історії українського кінематографа ще не було жодної порно-версії "Лісової пісні" (навіть в межах серіалу Олеся Бійми Острів любові), але схоже що мультфільм Мавка. Лісова пісня від студії Animagrad та Film.UA надолужить цю бездонну лакунку.

Бігме, Алла Грачова у 1976 році своєю анімацією ще більше увиразнює сотеріологічну місію Мавки. Лесина Мавка у "Лісовій пісні" – це Ісус у спідниці. І щоб зрозуміти цей нюанс варто не лише читати Оксану Забужко, але й просто краще знатися на Біблії та її символіці. Цей фокус Лесі Українки цілкому суголосний євангельським візіям, де варто взяти щось прокляте та упосліджене, і піднести його д'горі. Про сотеріологічний ревізіонізм цього коника Лесі Українки навіть підморгує монтаж "Лісової пісні" своїм стрибаючим (карнавальним) джамп-катом.

Перевернутий навспак фрагмент Нагірної проповіді (Мт. 6, 26) про птахів небесних ("Ви – як птахи: клопочетесь, будуєте кубельце, щоб потім кинути") вже спонукає застановитись уважного читача перед цією дивною "Лісовою піснею" та роззирнутися довкола. І фраза дядька Лева "ну, дівонько, хоч душі не не маєш, та серце добре в тебе" це хіба не глузування з агіографічних апокрифів про Маконський собор (585), де начебто сперечались про те, чи є у жінки душа? Лише Ісус може сміятися з чортика та простягати йому руку для поцілунку у цій пісні пісень.

У "Лісовій пісні" занадто багато підозрілих моментів такої собі біблійної альтернативи. Від простих, цифрових ("Іди на дно. Не смій мені зринати три ночі місячні поверх води") як привіт "Мавці" Франка та пророку Йоні, і до золотом гаптованої багряниці та сукні Мавки, яку Килина перешила на себе (одяг Ісуса після розп'яття). А ще Предвічність Христа ("Мені здається, що жила я завжди"), постійний біблійний мотив доростання до розуміння Бога як Любові (син Авраама та діти Йова) та народні уявлення про неприродну смерть усіх кандидаток у мавки ("проклятий кожен, хто висить на дереві").

Лесиного читача постійно переслідують перегуки з біблійними текстами. Мавчине слово: "О, не журися за тіло! Ясним вогнем засвітилось воно,чистим, палючим, як добре вино,вільними іскрами вгору злетіло. Легкий, пухкий попілець ляже, вернувшися, в рідну землицю, вкупі з водою там зростить вербицю, – стане початком тоді мій кінець" – це перевертач євангельського "Не лякайтесь тих, хто тіло вбиває, а душі вбити не може; але бійтеся більше того, хто може й душу, і тіло вам занапастити в геєнні" (Мт. 10, 28).

Фраза "на людських стежках немає волі" ніби прийшла з якогось псалма. Можливо, що це псалом 22 (23) 1-3 ("Господь – то мій Пастор, тому в недостатку не буду, на пасовиськах зелених оселить мене, на тихую воду мене запровадить. Він душу мою відживляє, провадить мене ради Ймення Свого по стежках справедливості"). А може це псалом 24 (25) 4-5 ("Дороги Твої дай пізнати мені, господи, стежками Своїми мене провадь, провадь мене в правді Своїй") чи 43 (44) 18-19 ("Прийшло було все це на нас, та ми не забули про Тебе, й заповіту Твого не порушили, не вступилось назад наше серце, і не відхилився наш крок від Твоєї дороги"). Чи просто відразу з першого, там, де блаженний муж за радою несправедливих не ходить і не стоїть на дорозі грішних.

І хіба не про Мавку ось цей євангельський фрагмент (в контексті сестри-берези): "Він очеретини надломленої не доломить, і ґнота догасаючого не погасить, поки не допровадить присуду до перемоги" (Мт. 12, 20)? А це перетворення Мавки на вербу з алюзіями на німфу Дафну з подальшим лавровим вінком для переможця у Лесиному конструкторі відразу вказує на Ніку Ісуса ("Переможцеві дам їсти від дерева життя, яке в раю Божім" в Об. 2, 7).

Мавка проходить всі цикли життя Христа: Боговтілення ("покинула високе верховіття і низько на дрібні стежки спустилась"), Преображення, Вербну неділю, зраду, Розп'яття, добровільне перебування в склепі, сходження у пекло для порятунку Лукаша, Воскресіння та Вознесіння, яке Грачова ілюструє буквально біля верби відверто схожої на хрест.

У такому Лесиному вибрику з "Лісовою піснею" можна шукати Ніцше, антихристиянські мотиви, заповзяту антиклерикальність та атеїзм (привіт совітам) і навіть єресі. Варто, певне, шукати й феміністичні моменти про утвердження матріархального духу Великої Богині, Великої Матері (Ніла Зборовська) та наголошувати на тому, що потойбіччя Мавки – це окремішність від чоловічого світу у міфічних категоріях. Все це потрібне і помічне.

Але фраза з п'єси "Руфін і Прісцілла" (1911) про секту мертводухого християнства виводить на зовсім іншу територію, де така знавчиня Біблії, як Леся Українка, не могла оминути увагою творчість Григорія Сковороди. Весь її хитромудрий цитатний мікс та деякі прометейні моменти вказують саме на алегоричне тлумачення Святого Письма Александрійської богословської школи, а Сковорода якраз і був послідовником цієї школи в Україні.

Якщо розглядати "Лісову пісню" цією оптикою, то це історія про боротьбу між буквою, яка вбиває, і життєдайним духом ("і навіть дух живий нової віри" з поеми "У пущі"). Це історія про дві Церкви: Блудницю (лукава як видра та хижа як рись Килина, яка порушила дубовий заповіт дядька Лева) та Невісту (неневісну), яка тягнеться від Адама через Об'явлення Івана Богослова до Метрополіса (1927) Фріца Ланґа, а далі, наразі, до фільму мати! Даррена Аранофскі. Це історія про різницю між Старим і Новим Заповітом. Це історію про потребу постійного оновлення Церкви.

Це стара як світ історія про прихід Ісуса (Мавки) у законсервовану, заритуалізовану Церкву, яка не дає плоду Любові (не народжує Христа), а її рибаки сплять на дні (знову пророк Йона). Саме тому Мавка так не терпить солом'яний дух людський. Засушений, сухий (див. зрошене руно Гедеона), законсервований (див. жінку Лотову), безплідний дух Содому і Гоморри, куди прийшли три янголи в гості. А про зимовий сон Лукаша звісно, що треба говорити після пекла у Данте, а десь поруч ще й згадувати Молодого Папу (2016) та Де б ти не був (2011) Паоло Соррентіно.

Тому ідея Оксани Забужко про "Лісову пісню" та легенду про Святий Ґрааль – це трохи не в той степ, десь в бік хайпової тупості Дена Брауна, де буквалізм відразу руйнує всю красу. Це цілковите нерозуміння принципів функціонування Благодаті (того, що називають містикою) і тому поблизу подібних технік можна, наприклад, згадати злим словом письменника Ернеста Ренана з його книгою "Життя Ісуса" (1863), де Христос змальовується субтильним доходягою.

Також у контексті євангельського карнавалу ("отак будуть останні першими, а перші останнім" в Матвія 20, 16) Лесиної "Лісової пісні" особливо варто згадати пролетарську євангелію П'єра Паоло Пазоліні Теорема (1968), де хтось в підпільному образі Месії входив у міщанське болото та спав зі всіма в будинку: з татом, мамою (Сільвана Мангано – богиня), братом, сестрою та служницею. Після цього всі вони прозрівали безодню своєї екзистенційної порожнечі та починали шукати у світах сенсу та порятунку. Поруч з такої перевертачкою Пазоліні ще можна згадати Вірідіану (1961) Луїса Бунюеля і навіть Останню спокусу Христа (1988) Мартіна Скорцезе.

Також використання біблійного матеріалу для розбудови світлого майбутнього практикувало й марксистське Богобудівництво, наприклад, Максим Горький у романі "Мати" (1907). Подібною карнавалізацією бавилися й радянські байопіки про Шевченка (1951), Франка (1956) та Сковороду (1958). У цьому, до речі, і їхня відмінність від нинішніх атеїстів чи антиклерикалів – вони дуже добре знали, що вони стібуть.


далі буде Лісова пісня (1961) Бориса Івченка

Автор: олександр ковальчук