Зміст статті

22 червня 2020олександр ковальчук

Vakula "Вне времени" (2020)

Один з найкращих альбомів року поволі опускається на дно прісної лірики від пісних фейсів.

Трьомовний альбом українського саунд-продюсера Vakula з фітами деяких селебів навіщось пропонує нудні фейси, лапшу-хвилинку та лише декілька кейсів.

Український діджей та саунд-продюсер Vakula ще той топчик на тлі нинішньої ситуації в українській музиці, але й він навіщось забрів на манівці чогось настільки необов'язкового з химерної області ауттейків. Бажання його на альбомі "Вне времени", звісно, що прекрасні. Творча пошанівка батькам і матерями соулу та фанку (поміж яких можна, наприклад, зауважити таких стовпів-геркулесів: Isaac Hayes, Marvin Gaye та Curtis Mayfield) від місцевих поціновувачів особливо необхідна у період уваги до Українського соулу.

Але місцеві реалії такі, що навіть на трьомовному альбомі (з міксом української, англійської та російської) найкращим буде, власне, саунд, що чудово й презентує інструментал "Спой свою песню мне" з млосним грувом пріапічного забуття. Можна було робити альбом лише з фітами Сансея та Дорна (хоч якийсь знак якості), а інші могли просто гуляти лісом у своїх нудних та млявих голосіннях ("Massage"). Лірика та інтонації фітоносців відверто псують усі ці кохані зальоти у P-Funk, де можна, наприклад, у "Жизнь городов" втішитись хіба що привітам треку Дорна "Безмато".

Подібна ситуація й на треках з Sunsay та Den Da Funk ("Эго", "Взрослей"), де можна спокійно забирати другого товариша з його стрьомною псевдо-іронією та лірикою про акєан судьби, і лишати тільки гласолялію Сансея. Але ні, Den Da Funk починає нести якусь проповідь, що той Монатик-миротворець, і так псує весь чіл своїми кострубатими інтонаціями. Сансей свою партію робить набагато чуттєвіше, хоча й йому, звичайно, можна закинути лицемірність постулатів пацифізму на тлі війни з Росією. Окрім цього, схоже, що "Взрослей" мило бавиться у місцеву версію треку "Move on Up" Мейфілда, але це так, нічого особливого.

J Scope також зовсім необов'язковий у своїх треках чи цитатках у "Survivor", тим більше, що довкола кращого просто море, наприклад, від The Internet і до Terrace Martin Presents The Pollyseeds, Mr Jukes чи дорнового улюбленця Jordan Rakei (якщо комусь не зайде новий альбом Джона Ледженда). Дорн хоч якось лягає на пам'ять поміж всього іншого ("Давай попробуем"), але його відверто мало, а трек "Почувствуй" з фітом Fuze просто ніби пародіює трек пітерського репера Ассаї "Река" з фітом Дорна.

На перший погляд україномовні треки диску "Вне времени" від Джамали та Монатика відразу прагнуть в альбомні хіти, але й це ще та мара у постмодернізмі Вакули. Лірика знову бовтається десь окремо від саунду. Джамала знову ніяк не може дати сексу, хоча співає про його руки, і тут би їй відразу знічев'я податись в амбасадори кримськотарської музики (від фолку до техно). Але наприкінці "Пастки" вона таки дає нарешті оргазмні звуки і це, звісно, цілий подвиг з її вуст. Хоча стопе-стопе, а з 2:23 – це алюзія, цитата чи плагіат з треку Kelsey Lu "Poor Fake" з минулорічного альбому "Blood"? Конструкція монатикового треку "Walkie Talkie" доволі хитромудра на території вдалих словесних ігор, підколок та гурту Дао Парк (і це вже досягнення для танцюриста Монатика), але і його пам'ятаєш лише тому, що саунд тут цитує безсмертний хіт Барі Вайта "I'm Gonna Love You Just A Little Bit More Baby", а побудова інтонацій нагадує Janelle Monáe у треці "Tightrope".

Ось так після цього альбому наче атмосферних треків навіть немає чого особливо згадати у цьому літньому релаксі, щоб згодом ще й називати його одним з найкращих дисків року. Також дивно, що донецькі праотці з лейблу Mnogo Vody навіть фрагментиком не згадали на альбомі Михея, якщо не "Туда", то хоча б "Суку Любовь".

Автор: олександр ковальчук