Безпардонна колаба Вакарчука та Калуша підіймає лише питання різниці між музикою та аудіопродуктом.
Месіанська деградація Вакарчука з Калушем за спиною так безтурботно заграє зі суїцидальним нахилами школяриків, що деякі українські батьки можуть відразу йти до суду.
Це вже третя днесь колаба Вакарчука у цьому році та друга, де він намагається міксувати свій рок з чиїмось репом. Спочатку була безбожна халтура до Дня захисту дітей з псевдореперкою alyona alyona, потім мертвецька реклямка Львова разом з Один в каное, і нарешті ось цей кишеньковий ар'єргард з Калушем (після його вже колаб з маріонеткою Христиною Соловій та мемоносицею Jerry Heil). Невтомні дослідники з майбутнього назвуть це синхронне явище Велика колабна істерія 2021 року.
Якщо в колабі з Один в каное ще був якийсь мізерний сенс, то колаба з Калушем – це вже якась клініка. Єдина користь від цієї перемоги лише в тому, що вона порушує питання різниці між музикою та аудіопродуктом на місцевій сцені.
"Перемога" лише підсилює теорію про те, що Вакарчук став чиїмось в'язнем, а тому весь його останній непотріб його змушують робити примусом (а мо' й паяльником). Цей трек дивним чином помножує його характерні ауттейкові рештки та захід на територію школотної утопії псевдореперки alyona alyona.
Месіанська деградація Вакарчука на тлі нефорів (ніби він передивився серіалу Новий Папа) лягає на типовий інфантильний утопізм (переваги бажаного над реальним) від alyona alyona, щоб в муках вродити якусь свою пародію на Матрицю, яка своїм убогим кліпом нагадує дешеву багатозначність у кліпах Онуки.
Школярний месія Вакарчук пафосно впарює діткам якийсь маніфест під Pink Floyd, і так дуже легко міг би докотитися до судових позовів від батьків, якби після його пісні якісь невротики почали втікати з дому. Оскільки він мало на що впливає у звивинах юнацтва (навіть з Калушем на коськах), то навіть може дозволити собі побавитися зі суїцидальним нахилами у кадрі.
Утопічне самонавіювання альони в вустах Вакарчука, ще більше перетворює його на клоуна у тих комічних наїздах на хейтерів. Шакалів та вовків услід за коханим Висоцьким, а тому жодних годящих гієн тут не буде. Звичні самоповтори у Вакарчука перетворилися на болото, де він просто борсається і навіть ще думає, що сленгове "забити" (чи не перший сленг у його чемній дискографії), то щось направду круте.
Він став маріонеткою власних суперечностей (чи мо' просто передивився Аннетт Леоса Каракса). Дивно чути бунтарську риторику від людини, який двічі втікала з парламенту. Ще дивніше чути загони про якесь тру від франківських чувачків, які впарюють юнацтву свій колгоспний сентиментал-шансон.
Роздвоєння Вакарчука потребує вже якогось фахового обстеження в шамана Березюка. То він закликає всіх на барикади, то вже культивує аполітичність. Хоча, яке, мовляв, може заїкатися про аполітичне, якщо нині все довкола всуціль політичне?
Сумнівно, що з такими халтурними треками у Вакарчука попереду буде якась перемога, а Калуш не настільки ще когось обігнав на місцевій реп-сцені, щоб йому плювали у спину, тим більше, що з таким примітивним текстом (фітом) року. Вони, звісноно, знайшли один одного. Вакарчук щось беззубо ричить, Калуш щось беззубо шепелявить, а хтось, хтось ще скаже, що вся ця порнографія нагадує йому Емінема з треком "The Monster" (та солодку Рірі обабіч).
Далі у Вакарчука (з логікою "кожен другий львівський") мусив би бути дует святих великомучеників з Паліндромом. Та схоже, що Україна ще не готова до такої питомої концентрації блаженного стражданія.