Океан Ельзи "Країна дітей"

Фальшива кон'юнктура з нагоди Дня захисту дітей ілюструє ілюзорний захід Святослава Вакарчука на територію репу.

До Міжнародного дня захисту дітей львівський колектив Святослава Вакарчука Океан Ельзи вирішив присвятити дітям України, які постраждали внаслідок війни, збройних конфліктів та терактів, свою пісню "Країна дітей" на вірші Сергія Жадана.

Жадан чомусь наївно гадав, що у цьому треці не буде жодного пафосу (оскільки він же про любов), але творчий союз Святослава Вакарчука та псевдореперки alyona alyona переконливо довів, що вони успішно можуть своєю творчістю перетворити будь-які благі починання на пекельний трешик.

У делікатну дитячу тему Вакарчук чомусь нагло захтів увійти жанровим експериментом, окрилити, так би мовити, діток, малознайомим йому репом, оскільки, мовляв, він останні пів року вивчав гіп-гоп культуру та класичний реп початку 90-х. Так на його горизонті й виникло хайпове чудо-юдо нового покоління, баришівська виконавиця alyona alyona, яка чомусь вважає себе реперкою зі своїм кульпарківським виводком плаксивих маніфестів на альбомі "Galas" (2021).

"Країна дітей" має два варіанти виконання (від Океану та від альони) і це вже традиційний пустопорожній маніфестик від майстрів української естради з вимученою емоцією справедливого гніву від артистів погорілого театру. Банальні метафори тексту (горять мости та зводяться стіни) Сергію Жадану натякають вкотре те, що йому вже давно варто збитися з пролетарської немічності свого ска та профанного проповідництва у гурті Лінія Маннергейма й ласкаво перейти на вихлясте рнб для дівчаток. А ось його фраза "діти в небо проросли" вже начебто натякає на "Фугу смерті" Пауля Целана, якого Жадан вже колись перекладав.

Екранізована версія пісні від євангелиста Вакарчука найгірша, оскільки друга (від альона) просто слабоньке абищо. Усі голосні заяви від Вакарчука про реп виявилися звичайною мелодекламацією на провінційному рівні проєкту львівського Радіо Перше #поезія під біт, де хлопчику також чомусь ввижається, що патякання під музику – це саме реп. У цій своїй новій іпостасі хлопомана Вакарчук міг би надихатися діяльністю Everlast чи Yelawolf, але навіщо, якщо можна дати абсолютно попсові трембіти (типу, Схід та Захід разом). Якщо пережований пафос треку "Країна дітей" щось й нагадує, то це, звичайно, кліп Вакарчука на пісню "Веселі, брате, часи настали", де він так старанно косив під Вудкіда своїм візуалом, наче це Божа роса в шампанські очі.

Візуал "Країни дітей" псує навіть мінімальні натяки на промінчик надії в покручі ельзи та альони для діток. Вакарчук своїм невротиком навіть не соромиться безбожно заламувати руки плачем Ярославни на великих планах. Він так театрально закочує очі, рве на собі все та посипає голову попелом, що ті фарисеї побілені, що тій його фальші не повірить навіть станіславський феномен (а він вірить в усе, що рухається). Вакарчук так вже вирячує свої очі, щоб дати шматочок Караваджо, але де той праведний гнів за його втомленими та заплаканими очима? Він же навіть приблизно не Стейтем в Гніві людському від Гая Річі. Такий собі місцевий міксик подражанія Майклу Стайпу (привіт, мандоліна) та Тому Йорку (привіт, гітари).

Вакарчук успішно міг би замінити у своїх зітханнях колишнього міністра культури Нищука в ролі бородатого дерева у стрічках Кіборги, Крути та Тільки диво. Він весь такий у чорному на чорному тлі, наче гамлетівський герой Володимира Семеновича Висоцького (під якого він косив на альбомі "Без меж" 2016 року). Але пробзділось щось у Дацькому князівстві з того часу, і тому так соромно дивитися на цього богоносця на 1:08, 2:42 та 2:58 (особливий цирк на дроті).

Маніпуляцію дитячими обличчями на великих планах намагається розважати рваний монтаж, типу, хоче дати якоїсь експресії, але діти в кліпі "Країни дітей" лише безголосі статисти (навряд чи варто тут шукати якийсь концептуал). І це ще добре, що за великими планами не пішли італійські, бо це точно була б якась спагетя на вушках. Стільки діток у кадрі нагадує вишиватну пародію колективу Kazka "Плакала", але вкраїнський нарід мудрий та прозорливий, а тому швидко просік її карикатурний потенціал, відразу вивернув навспак і сам її ж й обстібав.

Дівчинка-фейк alyona alyona також щось собі багатіє думкою у кліпі зі своєю самовпевненою парсункою псевдореперки на убогому хайпі. Спочатку місцеві видання ще чомусь називали її інстаграмну порнографію пародією на Lizzo (та інших), але згодом таки опустили її мляву копіпасту на рівень пубертатного косплею.

Мультиплікаційна лірика її версії цієї пісні дітям, де Вакарчук знову дає інтонації Андрія Макаревича з "Оранжереї", могла б просто зачекати, щоб вже відразу надихнутися альбомом торонтійця Mustafa "When Smoke Rises" (2021), якщо Вакарчука вже так тягне в бік фолку.

А ще творці цієї халтури могли б про людське око прошуршати нетом для неймінгу, щоб уникнути зайвих асоціацій з мільярдним російським проєктом для дітей "Страна детей" (мережа літніх дитячих таборів), який успішно лопнув трестом.