Секс, Інста і ЗНО

Цнотливий серіал про секс, інстаграм та ЗНО від режисера минулорічного фільму Мої думки тихі демонструє світові увесь треш місцевого кіновиробництва.

Дебютний серіал від цьогорічного дебютанта Антоніо Лукіча відразу стає жахливим сном українського кіномана. Він ще більше підкреслює бездонну відстань між українськими та закордонними серіалами на нинішньому етапі розвитку місцевого кіно. Якщо Лінч шукає у пеклі любов, то Лукіч не може відшукати у місцевому треші хоча б одну живу душу. Тому й починає пародіювати своєю Перемоткою з місцевого потойбіччя закордонні серіали про розмаїті проблеми юнацтва.

Деякі моменти серіалу Секс, Інста і ЗНО навіть натякають на те, що Лукіч вирішив побавитись у Годара та зняти свою приватну Зневагу, оскільки він, хайповий всеукраїнський феномен (на думку прогресивної більшости), змушений знімати якусь фігню, яка навіть нігтика не вартує з його мізинчика.

У серіалі Секс, Інста і ЗНО, попри всю галасливу реклямку, немає нічого відвертого чи провокативного. Його єдиною радістю є лише цілком доречна кількість матюків в адекватному виконанні. Власне, матюки з серіалу навіть можна спокійно забрати (особливо біля першокласника), але тоді б щезнули хоча б якісь живі інтонації всіх його фанерних персонажів. Лайка у серіалі нібито топить за маркери реалістичності, хоча самої реалістичності у вигаданому світі Лукіча банально катма.

Тут би він мусив вхопитися за якийсь концептуал та назвати свій серіал місцевим Рівердейлом, вінницьким Твін Піксом для провінціалів. Також у серіалі Секс, Інста і ЗНО варто відзначити добре підібрані фейси головних персонажів, які хоч зараз відразу можна ліпити на різноманітний мерч для школоти. Є ще, звичайно, дівчинка Сніжана, але її відверто мало навіть з коронним номером в останній серії, а також директор з Героя мого часу та буха Наталія Васько (знову майже без слів).

Але усе інше – це шлак, типовий жлобський матеріал серіалів студії 1+1 на кшталт українофобських Великих Вуйків чи тупенького Відмороженого від Дзідзя (якого в серіалі Лукіча відверто бракує). Можна обдивитися мульйон закордонних серіалів, але від себе не втечеш, механічний копіпаст а-ля Атлантида Васяновича завжди буде мертвонародженим продуктом. Можна мільярд разів згадувати Ейфорію, Секс Едюкейшн, Політика, Нормальних людей, Кінець йобаного світу (хоча де він тут?) тощо, але наразі в місцевому виконанні вся ця самодіяльність нагадує лише дешевий театрик трешу та халтури.

Убогий рівень гумору (хіба що епізод з піднятими руками під час лекції про секс) крутиться лише довкола сосиски, але так і не повторює в кінотеатрі хуліганську сценку з першого Буму (1980), де так світилась юна Софі Марсо, а ще навіщось згадує про Яника та повторює стару рекламу про помпу за спиною. Картонні персонажі, штучна вимова, неприродність реакцій та міміки, примітивний сценарій, просто безпардонний продакт-плейсмент. Нереально жахливий саундтрек та напис Нірвана на дошці. Що час у Вінниці зупинився настільки, що тамтешні підлітки нічого не чули про смерть Lil Peep чи вбивство XXXTentacion? Хоча у тій же серії згадують техно та брейкбіт. Якщо тут є якийсь незрозумілий репчик про маляток, то де тоді хоча б Пішла Міллі?

Все це від Лукіча досі непорочно вештається біля стрічки Кошмарний директор, або Школа №5 і навіть нікуди не думає втікати з переляку, хоча у цієї порнографії навіть є шоуранерка. З навіженої лесбійки Жені, наприклад, можна було зробити щось на кшталт шаленої білочки з Льодовикового періоду, а тому можна було відкривати нею кожну нову серію чи подарувати їй окрему короткометражку (або різдвяний випуск). Cпроби Лукіча дати якогось фірмового абсурду в кадрі абсолютно передбачувані. Ніяковість від маячні на екрані перепльовує всю нескладність персонажа Стівена Мерчанта у серіалі Hello Ladies. Волейбольний секс Богдана нагадує допотопний секс в бібліотеці з фільму Порядна львівська пані, а про млявий секс Саші та Дані під постпанк краще просто не згадувати (як і про секс Андрія та Єви чи Кліма та Ханни). І не зовсім зрозуміло навіщо Лукіч (се нове слово-бубочка в українському кіно) пародіює Гайдая (привіт рагульським серіалам Останній москаль та Великі Вуйки)?

У серіалі Лукіча немає жодного життя за всіма цими кіноманськими згадками та цитатами (Випускник, Бійцівський клуб, Керрі, Воно, Основний інстинкт і схоже, що навіть Касл та 500 днів літа). Десь з восьмої серії, де приватні деталі з життя персонажів починають розгалужуватись гуманістичною мораллю, серіал Секс, Інста і ЗНО накриває хвиля безбожної сентиментальності в найкращих традиціях мексиканського мила. Плачуть усі, а особливо кінець одинадцятого епізоду та дикий треш на випускному в дванадцятому.

Вся ця нашинкована пародія Лукіча не вигрібає навіть тоді, коли він сам навіщось з'являється в кадрі в ролі кур'єра, посередника Харона між українським серіальним потойбіччям та неземними принадами закордонного раю (переважно в США та Англії). Маленьким годарчиком він розжовує малятками кліше та штампи, щоб у фіналі нарешті згадати про серіал Fleabag та почати вибачатись вустами дівчинки за всю свою пургу, шаблонність та відсутність оригінальності.