Зміст статті

18 жовтня 2019олександр ковальчук

Великі вуйки

Придуркуватий спін-оф рагульського серіалу Останній москаль про пригоди западенців у Кийові.

Продовження серіалу Останній москаль про затурканих мешканців Західної України, який можна було закінчувати ще на першому сезоні.

Убогий серіал Останній москаль, де не так висміювали якісь стереотипи (прикольна відмазка), як послідовно опускали недалеких західняків з-за допомогою гайдаївських приколів, закінчився вже у першому сезоні.

Тупенький та сортирний гуморок другого сезону під назвою Останній москаль. Судний день якось вже занадто втомлено продовжував давати лютий треш про етнографічних хохлів. За постійними гайдаївськими тінями на стінах навіть десь щезла харизма Боді, який поволі остаточно перетворився на алкоголіка-підкаблучника без будь-якого шансу на приватний спін-оф. На його кос під Віцина навіть краще не дивитися на тверезу голову. Як і на мімічне вагання москаля Валєри між ролями Андрія Міронова в комедіях Гайдая та Савелія Крамарова у фільмі Трембіта 1968 року.

Експлуатація тупості та затурканості місцевих аборигенів втратила будь-які орієнтири і своїми совковими паролями відверто вже тупцяла на місці. У певних моментах це дійство перетворювалось на якийсь забутий епізод Маски-шоу (або щось з Великої різниці найгірших зразків) і тому про покаянні висміювання стереотипів тут краще творцям серіалу навіть не заїкатися. Так у старому кіно (радянському чи, наприклад, французькому) зображали лише фріців, тобто, ворогів. Рагулізм сценариста Миколи Куцика від сюжетної безпорадності почав кидатися на людей з особливою ненавистю. Так зашуганий Дзюньо діставав банана від російського олігарха (українського походження) і жер його, наче неголена мавпа. А сам олігарх просторікував про зупинку часу у цій затурканій місцині (Західній Україні), яка потребує різноманітних цивілізаційних щедрот з вуйковельним підморгуванням самому Бені.

Такий репортаж з паралельного світу з допотопними жартиками про етнографічних гуцулів несподівано породив цілу когорту серіалів та фільмів, які продовжили невтомно експлуатувати цю трешеву стилістику щодо мешканців Західної України. Ніхто особливо не розрізнятиме Верховинський район з умовним Турківським чи Мостиським і тому все це один міф про западенців-бандерівців десь в районі умовної Галичини з центром у Львові.

Це й серіал від 1+1 Догори дриґом про пригоди львівських лохів в Одесі. І імпотентні кривляння режисера Березаня у фільмі Шляхетні волоцюги начебто про львівських батярів. І безпросвітний треш 11 дітей з Моршина. І придуркувата недокомедія про пригоди Кевіна Маккаллістера в засніжених Карпатах Пригоди S Миколая. І сіренькі фантазії київських задроток про сексуальне життя у Львові в фільмі Секс і нічого особистого. Десь поруч варто згадати тут й обидві парафіяльні стрічки співака Дзідзя – Контрабас та Dzidzio Перший Раз. У першій з них також грав артист Горянський з Останнього москаля, який саме звідти й набрався стільки істерик для своєї ролі у Великих вуйках.

Якщо перейти з маргінесів на всеукраїнський рівень (від вуйків-гуцулів до пацаватих хохлів), то тут варто згадати про порослі мохом анекдоти про афрокозака з самісінького дна української естради у фільмі Скажене весілля та пацифістські галюцинації контуженого ватника у стрічці Давай танцюй (режисера Березаня).

Одним зі сценаристів трешового Скаженого весілля був сценарист Остання москаля Микола Куцик. Також з Останнього москаля у те кіно перекочував артист Задніпровський (на головну роль) та патлатий образок артиста Горбунова. А ось у Великі вуйки зі Скаженого весілля прибився україно-вірменський дует Приходько-Арзуманян.

Безпросвітна тупість сценаристів вже не знає, що висмоктати з пальця про западенців (як найбільш пришелепкувату групу вкраїнського населення) і тому везе до столичного Кийова четвірку придурків зі села Великі вуйки. Вкотре традиції сортирного та сексистського гумору від Куцика важко назвати комедією чи чимось абсурдовим а-ля Голий пістолет. Все це знову стилістика каналу 1+1 з його потягом до трешу, калу та уродів, а також переважно калічний гуморок з фільмів Вови Зеленського, який бігає у сімейках Личаківським цвинтарем, поки його друзі сцять у кущі біля фонтана Івасику-телесику в Стрийському парку.

Перші п'ять серій Великих вуйків, які далі обіцяють Надю Мейхер та самого Поплавського, ще нудотніші за другий сезон Останнього москаля.

Допотопність несмішних жартів Куцика посилюється унітазними алюзіями з фільму Наша Russia. Яйця долі (2010), які навіть можна розглядати як карикатуру на параджанівські Тіні забутих предків. В постійній біганині персонажів та примітивних діалогах щось важко розгледіти якусь креативність продюсера Горбунова. Увесь кінематографічний букет польоту Валькірій тут засовують до сраки і помітно, що усе це гівенце – це нинішній рівень ТНМК. Це відверта халтура (епізод з валізкою артиста Горянського і аж до безкінечності), де так цнотливо намагаються стібати нову поліцію Авакова заради створення ілюзії демократії.

В паралельній реальності рагульського сценариста Куцика (який сам з'являється в кадрі) гуцули чомусь не знають в 2019 році, що таке: ескалатор, унітаз, лічильник, суші тощо. Вже звично після другого сезону Останнього москаля відсутність будь-якої думки розбавляють фантазійними врізками героїв та намагаються хоч якось обіграти свої гайдаївські цитатки актом злуки Карпат з Кавказом.

Хохляндські гуцули п'яним бидлом завалюються на зустріч до міністра інфраструктури, а істерики героя Горянського їм вже нагадують самого Гітлера. Його київський син Андрій заявляє, що в глухомані (западенській) всі люди притрушені. А от дівчина Андрія якось зізнається поліції, що люди, які нібито пограбували її квартиру (четвірка гуцулів з села Великі вуйки в строях), це – не українці (а вигадка австрійського Генштабу, звичайно).

Звісно, що увесь міфологічний ідіотизм старшого братика від Куцика у цій безглуздій самодіяльності доходить до свого логічного кінця, де голова села Великі Вуйки Василь Микитюк відверто заявляє, що вони (гуцули, западенці) не готові до життя в столиці. Саме для цього їх і привезли до Києва цілим паноптикумом, щоб вони знали своє місце і не вилазили зі своєї резервації до білих, русскагаварящіх людей.

Автор: олександр ковальчук