Паліндром "Найліпші питання собі" (2023)
Перехідний альбом пана Паліндрома, де він скидає на голови своїх неуважних слухачів творчі дрібнички попередніх років.
Новий мініальбом львівського Паліндрома знущається з його ейфорійних шанувальників усілякими контрастами та суперечностями, щоб відсіяти деяких ненадійних слухачів.
У раннього Паліндрома була чарівна звичка міжальбомних дрібничок, які нікуди не потрапляли. Згодом в осяйному майбутті вони, можливо, зможуть урочо увійти у збірник позаальбомного під назвою "Чистилище". Але на мініальбомі "Найліпші питання собі" він зраджує цій старій звичці задля деяких нових ефектів.
"Найліпші питання собі" вилущують своїми суперечностями нового Паліндрома. Це, власне, колись таки й мало статися. Все зайве та непотрібне поволі відпадає, а тому чогось подібного на зальоти альбому "Придумано в черзі" (2022) тут вже не буде.
За декілька років він вже зовсім сміятиметься з деяких своїх попередніх текстів. З усього грубого та недоречного, де навіть можна обстібати пубертатні танатоси братчика Гоні. Можна лише вітати його похід убік Майкла Сера, де він цілим Скоттом Пілігримом повстає проти усіх та всього на шляху до своєї Рамони Флаверс ("Вітер в голові"). Речитатив там, звісно, зайвий, а ось за алюзію на кроненбергівський Відеодром (1983) окреме мерсі.
Сміятиметься з усього надмірного та передбачуваного у тому мультижанровому металі, яке так тарахкотить своїми відчайдушними криками, наче нудний садовий кітч "Впевнена" у Стрийському парку. Все це тільки відвертає від справжнього та й присутнє лише для неуважних слухачів-ейфорійників, які вважєють його голосом покоління ("Саудаде"). А ось моментів на кшталт 2:03, 2:12, 2:34 та 4:10 варто таки сподіватися більше.
Усе це зайве гітарне брязкання кумедних надривів нині потрібне його ненадійним слухачам, яким так потрібно розжовувати банальні речі ("Як зупинити ранок"). Сам Паліндром, власне, вже доріс до того, щоб йти далі. Який цікавий там у нього перехід від пієти на її руках до раптової іронії втрати підліткового кохання зі словами "тримаючи у пекло свій квиток". Очищеним від зайвого Паліндром несподівано стає суголосним новому альбому Puma Blue "Holy Waters" (2023).
Особливо треку "Hounds" з його лірикою, яка перегукується з його страхами. З тим приреченим саксом. З тими алюзіями на Орфея (1950) Жана Кокто про подорож поета у потойбіччя. King Krule, до речі, на альбомі "Space Heavy" (2023) вже більш поплавлений за горизонт. У передчутті цих мінливих часів лірик Паліндром може відшукати собі нового побратима навіть у самого Девендри Бангарта, який на новому альбомі "Flying Wig" (2023) несподівано заходить у щось готичне та постпанківське ("Feeling", "Twin").
На альбомі "Найліпші питання собі" (2023) цікаво спостерігати за поступовими змінами у Паліндрома, за тим, як у ньому народжується щось нове. "Вирости", можливо, й концертний хіт з привітом одному закордонному гурту, але його артистичні вигини секундами у тому постпанку – найкраще, що там є. Цікаво виокремлювати ті його спроби, де він намагається вислизнути з надуманої іконки лицаря печального образу ("Неторкає"). Він так привселюдно зауважує там про омаж Alice In Chains, але хіба це не відгомін безсмертного хіта Archive "Again"?
У цьому доростанні до ідеалу, де він скидає з себе зайве та непотрібне, Паліндром й справді записує гімн покоління ("Капітан"). Це вже не "Солдат" гурту 5'nizza, але його також мусять співати хором у всіх дворах під гітару. І лише ті металічні примочки голосом там такі вульгарні, що жах. Міг би вже зробити цей ефект, як Каньє наприкінці треку "Runaway", якщо він вже згадує потойбічне як комунікаційну безодню між цим світом і тим на прикладі притчі про багача та Лазаря.
Після поступового виходу з гніту ранніх впливів "Бійцівського клубу" Паліндром міг би пристати на стежку місцевого Юкіо Мішіми, але навряд чи його зацікавить шлях самурая після фінальних кадрів Орфея Кокто. Зате поволі він прозріває святий ніцшеанський заповіт про те, що варто писати лише кров'ю. От тільки дивно, що його палкий шанувальник Іванов у нещодавніх Антиподах з виробником рагульського стендапу Редькою чомусь насміхається з Ніцше-гуманіста. Схоже, що він просто неуважно читав, заблукав поміж трьох сосен, наче замріяний студентик-першокурсник, а тому забув про туринський епізод. То Паліндром йому нагадає, прошу пана. Ніцше, курва, образити може кожен.
А після абсурдових привітів Варіантам від Степана й Варіанти дарують йому свій презентик. Норвезький гурт Madrugada з хітом "Nobody Loves You Like I Do" з альбому "Chimes at Midnight" (2022). Якщо Паліндром якось вирішить стати ще й на крунерську стежину, то нехай не забуває про святі заповіти Tindersticks та Richard Hawley.