Бездарне паразитування на війні одеської родини з аматорським покликом серця.
Дебютний фільм режисерки Юлії Бєляк намагається перевершити своєю маячнею попередні фільми свого сценариста Олександра Бєляка.
Чого ще можна чекати від авторів бездарної рагульні на кшталт Гола правда (2020) та Нереальний копець (2021)? Лише ще однієї придуркуватої пародії на кіно, яке цього разу вирішило за покликом серця зачепити тему війни.
Може, сімейство Бєляків і хотіло зробити щось на кшталт Me Before You (2016), де брови Емілії Кларк є окремим різновидом комедії, проте здається, що більше їхнє серце зігріває радянська нєтлєнка Не можу сказати прощавай (1982).
Їхній аматорський контент, який постійно шпортається першими дублями об русизми, жахливу акторську гру, тупі жарти та моменти побутового сексизму, має незнищенну віру у блаженну казочку та силу довести все це до примітивного лубка.
У Бачу тебе – наразі найгірший саундтрек з початку року. Якийсь рагульський колгосп з 2006 року, де бракує хіба Потапа. Замість нього тут буде Monatik. Далі буде ще гірше, адже все сповзає у набір звуків з російським корінням, який би добре пасував серіалу Свати чи радянській стрічці Любов і голуби (1985).
Може Юлія Бєляк й справді вважає, що фільмує фарс? Як інакше розуміти кінцівку цього фільму, де її персонажиня Рита витягує з себе цілком реальний фетишизм до поранених ветеранів? Режисерка не чує акторських інтонацій, які супроводжують цей процес? Це вже справжня карикатура від недалеких мистців, які не відчувають або не хочуть відчувати доречність того чи іншого епізоду.
Вся притрушена казочка Бєляк крутиться довкола того моменту, що телефон ветерана Матвія (Олексій Яровенко) на кріслі колісному якимось магічним чином отримує відеодані смартфона рієлторки Вероніки (Ксенія Мішина). Звісно, що одесит закохується у киянку, адже перса Мішиної йдуть у повному комплекті (до мастурбації тут лише один крок).
Звісно, що згодом вже не він бачитиме її у своєму смартфоні, а вона його у своєму. І також так закохується, що навіть хоче його помацати. Все це оформлюється магічним мисленням з примітивних серіалів з гаслом "вона – моя доля" чи "кожній жінці потрібен герой". Матвій у кріслі колісному якось нагадує паралізованого Супермена Крістофера Ріва, хоча зачіску йому зробили відверто жахливу.
Мішина та добре серце – це, звісно, місткаст, проте вона, як це не дивно, щось таки може. Оскільки подолати прірву між пораненим ветераном та модною блогеркою майже неможливо, то залишається тільки один варіант – Порша Вероніки має потрапити у ДТП, а вона сама має опинитися у кріслі колісному.
Бєляк десь тут трохи вирішила побавитися у Бога на прикладі праведника Йова, адже натяки на потенційне падіння Вероніки з другого поверху квартири у неї вже були заради необхідного ефекту.
А оскільки цей союз Матвія та Вероніки виплекали самі Небеса, то режисерка починає повільно синхронізувати моменти їхнього життя. З втечі від сексу з іншими (у випадку Вероніки мова про спробу зґвалтування) і до одночасного перебування у лікарні, де вони урочо й зустрінуться, щоб вона сказала "так" його обручці.
Цікаво, що Матвій опиняється у лікарні внаслідок ножового поранення від якогось хулігана, який також начебто воював. У тому епізоді ще варто звернути увагу на те, з якою інтонацією Борис Барських дякує Матвію за службу.
Отже, якщо стрічку Юлії Бєляк важко навіть назвати пародією (свідомою чи несвідомою) на патріотичний пафос, то, може, вона щось може у порнографії? Хіба весь цей фільм не задумували заради циць Мішиної та Саліванчук у кадрі? От тільки кадри оголеної Рити настільки вульгарні (як і чиясь дупа у спортзалі), що у порно її точно не пустять.
Залишається їй хіба показувати секс Вероніки та Матвія, щоб насамкінець підтвердити незламність його потуги та нестримну силу її бажання помацати. Всемогутньої магії Любови мало бути цілком достатньо, щоб вони встали та пішли після такого божественного оргазму, та здається, що режисерка вирішила притримати це заквітчане диво для продовження такої історії.
фото: dzygamdb.com