Monatik "Вічно Танцююча Людина" (2025)
Проповідь танцюриста Монатика вкотре додає Луцьку зажури своїм російськомовним мисленням.
Псалмоспівець Монатик зі стерильною мегаломанією на 32 треки про пафосну боротьбу всього доброго проти всього поганого.
На Ноєвому ковчезі Монатика цього разу хіба ще бракує лисого з Кварталу, Лілічки Подкопаєвої, Владіка Ями та Тьоми Мілєвського. На четвертому альбомі він вкотре являє світові всю банальність свого псевдодуховного кітчу.
У його музиці нема ні радості, ні звільнення, ні спасіння. Він, звісно, хоче так чимдуж вважати, але це неправда. Моралізаторський тягар прибиває до його землі, щоб він мляво імітував чужі вигуки (легкості, радості, спасіння). Він лише пародія на все, що йому начебто подобається.
Він постійно співає лише про справжність, а сам невпинно скаче від косплею до косплею. Нічого живого. Все фальшиве. Навіть дивується, а за що ж таке його праведник може опинитися у пеклі? Йой, прошу пана, та за літеплість, звісно. Щось його проповідник, який кроку не ступить без слова про Віру, Надію, Любов (та матір їхню Софію), погано читає Біблію. То є цікавий парадокс у всіх буквалістів.
Прісний Монатик лише імітує духопідйомність. У тій його механічній екзальтації жодної уваги до ближніх. Хоча б у русизмах чи проявах російськомовного мислення. 32 треки (разом зі скітами) мало що можуть сказати цікавого своєю маніпулятивною сентиментальністю.
Ще одне традиційне бла-бла-бла про боротьбу всього доброго проти всього поганого без жодної конкретики заради спокійного майбутнього у будь-якому з можливих варіантів. Йому тут сильно бракує Міші Правильного, а от з Jerry Heil він вже псував Іздрика на її альбомі цьогоріч.
Нічого, власне, не змінилось у його фарисействі з часу альбому про незрозумілу війну у невідомій країні "Art Оборона" (2022), де він ще гадав, що тримає Бога за бороду. Всі ці амвонні банальності вже були на альбомі "Love It ритм" (2019), а використання дитячих голосів для певних ефектів вже лунало на EP "Мріяти не шкідливо" (2019), яке зазіхало святою простотою на госпельні подвиги Каньє Веста.
Каньє нині небезпечний орієнтир. У нього вже є дідусь Адік. І Майкл Джексон у Монатика виникає лише на одному треці з промовистою назвою ("Так вмієш лише Ти"), адже всі все знають про дітей у його Неверленді. Здається, що він там косплеїть його кліп "Black or White" лише заради гопака на Красній площі. Цікаво лише з якого боку він там себе бачить? І навіть не варто нагадувати йому про альбом MJ "Off The Wall" (1979), особливо, звісно, "Don't Stop 'til You Get Enough", щоб він не зіпсував все свято своєю побожністю.
Такий мінливий світ занадто складний для Монатика. Трохи більше тут Джастіна Тімберлейка, але й в нього є одна історія з вагітною Брітні. Нікому нині вірити у цьому грішному світі. Є ще хіба Стіві Вандер та його улюблений капелюшник Фаррелл Вільямс, який спродюсував торік леґо-мультик Piece by Piece про самого себе.
Може ще Прінс, але йому дорогу вже перебігли Курган & Agregat. Та й він там інколи співав про мінети після корветів та флюїдно хитався між гендером і знаком. Це особливо небезпечна ситуація для репутації поборника матюків Монатика. Навіть у Львові вже нині не продати за грубі гроші якомусь Кацуріну назву "Монатик і мінєти" для ресторації, яку в день відкриття закриють на перевірку через порушення особистої гігієни.
Моралізаторська одноманітність Монатика спроможна лише на благеньку казочку. Його утопічні маніфести потопають в ілюзіях та графоманії. Кожна спроба вдавати з себе якесь важливе цабе, яке так уважно слуха сам Бог, миттєво викриває у ньому не ритмолова, а фальшивомонетника. Він лише вдає з себе щось велике, роздуваючись дешевим бальоном. Він відверто прибріхує про всі свої подвиги. Лише косить під пророка цим псевдодуховним кітчем ("Направляй мене"). Його зраджують всі його слова та інтонації.
В альбомі на 32 треки відсутній будь-який розвиток, окрім помноження самообману. Він ніби перебуває у темній камері два на два та щось там лише уявляє про світ назовні. Жодної сили у ньому нема. Про присутність Духа Святого краще мовчати.
Щось начебто фанкове з чемним ґаздою Отоєм (також ще одним пророком) ніколи не дістане змагальної радості дебютника The Go! Team "Thunder, Lightning, Strike" (2004). З Аліною Паш, яка вдає Кажанну, вони що ті першокласники понтуються цитатою "Sound of da Police" KRS-One ("Скромність"). Господи, які з них асасини? У них ще цюцюрка не виросла для чогось подібного.
У жодному з його латинських номерів відсутній найменший натяк на пристрасть ("А що?", "Про чарівну", "Дивна ніч"). Монатик наскрізь асексуальний у своїй богомільності. Навіть Заріцька, яка щось таки може дати такого, у нього перетворюється на вульгарну базарницю ("Про тебе").
І який вайб може бути у Дорофєєвої? Бюджетної версії Сідні Свіні без заповітних джинсів? Це не пісня, а рекламний набір хмаркових фраз для легкого гугління ("If you know what I mean"). І вони ще там, пластмасові, разом ще так стерильно заїкаються про пустощі та пестощі.
Він ніколи не думав, до речі, що обабіч треків про чисту любов, де Колу не відрізнити від Дорофєєвої, досить підозріло чути треки зі словами на кшталт "Я тебе дожену і буду любити. Я тебе знайду і буду любити" ("Назавжди")? Це у ньому говорить щось від сталкера чи це він так іде услід за пророком Вакарчуком, який на альбомі "Той день" (2024) постійно погрожує прийти з квітами у Її думки та сон після того, як Вона наступного разу вимкне свій телефон?
І чи не здається йому, що після алюзій на Майкла Джексона трек "Інь-Ян" разом з Роксоланою до рагульського фільму Сусідка (2023) зі словами "для того, щоб любити, треба стати дітьми" звучить вже зовсім недоречно попри все своє євангельське коріння?
Здається, що за своєю невпинною молитвою Монатик вже світу білого бачить. Лише раз на його новому альбомі зринає хоч якась приблизна конкретика, яка також не дає жодної певності.
Поміж пафосної банальності про океани болю у "22:03 (Ти як?)" він нарешті щось згадує про терор та хворих вар'ятів. Та кого ж він має тут на увазі? росіян? Чи може йому щось там муляють якісь галичани зі Львова? Про це годі дізнатися під час його фінальної розмови з Богом, де він так комічно нарікає мучеником на те у своєму приватному псальмі, що його хтось хоче знищити.
Десь, звичайно, зрозуміло, що Монатик під час пророчого служіння уявляє себе одним тілом з Україною, може, що навіть її голосом, однак хто властиво його на це помазав з такими пасажирами на борту? Справді Господь Бог? Мо' їм саме час сісти у 9 маршрутку та їхати до кінцевої, у самісінькі Липини?
З такої нагоди тут лунатиме хіба трек "Løveskatt" Ora The Molecule з альбому "Dance Therapy" (2025). Ау, Монатику, ау.