Банальне йойкання чемного ґазди Отоя під продакт-плейсмент та джазові мельодії.
Четвертий довгограй макабричних дум на папері від побожного пана репера Отоя у кріселку наставника, пророка та батька нації.
Чемність погубить Отоя. Чемність та банальність. Бігме, то є збиточно циндрити такі джазові мельодії на подібні бздури. Поза панщиною маніфестів він інколи таки народжує реп та загалом навіщось стає блаженним відгалуженням неофіта босяцьких істин Міши Правильного.
Усе банальне так липне до нього у теплій ванночці панунці Горової, що він ще й, либонь, просить спинку йому потерти зі слинкою. От, далебі, для чого було скеровувати іншу представницю благословенного галицького краю Христину Соловій на три веселі букви? Просто цікаво чого ж такого нового вона ще не бачила на тій ексклюзивній променаді? Вельми сумнівно, що поштивий католик Отой – це той японський пан з таємничою шкатулкою у Денній красуні (1967) Бунюеля. Може він ще, бідака, хтів їй очі відкрити на японські дощові окуляри?
На альбомі "8 роздумів", як на новому релізі його пророчого кумпля Вакарчука, нічого особливо слухати у цій святій простоті ("Угу, ага"). Се безідейний та тривіяльний довгограй поміж популістського кітчу та біблійної нумерольогії з потягом до пестливо-зменшувальних форм і згадок про Кендріка Ламара. Вісім роздумів, десять причин, три свічки, одні вуса, лапи та хвіст.
Неньо Отой трохи пригальмує свою планету, наче Пан Біг Сонце для Ісуса Навина, щоб зійти з розпростертими руками вниз до народу та вділити усім шматочок життєвої мудрости. Він зійшов, щоб стати одним з нас, грішних, і сісти на кріселку вчителя, наставника та святого заступника зі своїми офірами на щодень.
Як і небожитель Вакарчук, він також трохи нарікає на чашу цю та хрест цей, але не так, щоб вже зовсім в алярм, жеби не зворохобити полохливого обивателя своїми шпрехами на якісь зайві трафунки. Він мислить райдужними картинками з кітчевих журналів Свідків Єгови, де левчик сумирно лежить біля бідного ягняти ("Страхом задуває"). Вже з першого погляду на сей альбом можна зрозуміти, що чемний ґазда Отой пантрує у собі паростки райської оази.
І таки так, він таки згадує її у фінальному треці "Залишайся вдома", але чомусь у формі русизму "оазис". Він такий чемний галицький образок з побожної родини у вкраїнських етерах, але яка ж тьма русизмів на цій імпрезі у його святих словах божих ("Десять причин"). У нього якийсь особливий пунктик на слові "висок", наприклад, "сивина на його висках" у треці "Роздуми про стиль", де ще водночас увесь його замах на першу клясу миттю перетворюється на пісок після фрази "слова кидаю гострим мечем". Йой, приїхали. Який вже Loyle Carner на цих благодатних теренах?
Властиво, Отой не перший такий зі своїми йойканнями та ораціями поміж галицьких мистців простих істин. Є тучамен Гоня, який хоче спалити своїм атентатом цілий світ, бо він вже знає точну цифру всіх праведників. Є львівський поет-достойник Остап Сливинський з книгою "Словник війни" для наївних кідалтів. Ми – сон батька Тараса і якщо Отой, слава Ісу, прошу пана, зазіхає кріселком на фану батька нації та отця народів, то мусить стати у чергу за Мар'яном Пирожком. Той єдиний, кого нинька можна так величати.
Прецінь се лишень питання часу для удекорованої обкладинки, де католик Отой сидітиме у православній позі козака Мамая на котромусь зі своїх прийдешніх релізів. Шанобливий вірянин Отой евентуально вірить у метапсихозу альбо перевтілення, проте після подібних альбомів кармічні пурєдки закинуть його бідосю у тіло цвіркуна альбо богомола.
Як можна вірити у його прості істини після продакт-плейсменту однієї таксувки під його дупою ("Десять причин")? Щось пан Отой трохи так пікантно звурдився, хіба нє? Щось цікаве у роздумах екуменіста Отоя поміж прикладів ґратуляції галицькій нерухомості можна помітити хіба у кліпі на пафосний трек про щоденні випробування "Мрії, бажання, плани, цілі".
То є ціла дефіляда. Чому він сидить, а кобіта стоїть? Де його галицьке виховання? Він чита на диванчику якусь абстрактну банальщину, а вона в куточку смиренно та безмовно прасує йому сорочку. Кобіта мусить мовчати у церкві пророка Отоя? Файно є, хоча міг би піти й бульби трохи викопати у напуцованих мештах. Кобіта стоїть і прасує, а він сидить і гладить її сідниці з іншого боку. Ще б заразом малому цицю давала для повної родинної ідилії на картинці. Дивно, що вона ще руку свою вірну не поклала на плече своєму пану-господарю для сімейної знимки. Це патріархат чи вже матріархат? Які вже тут мрії, бажання, плани та цілі з таким щастям у куточку?
Хіба послухати трек Kenichiro Nishihara "Waltz For Jazz Things" з альбому "Life" (2010).